Лариса ГУБЕНКО-САЖНЕВА, г. Васильевка
* * *
Запрягу я ветры крылатые,
Крикну, пусть
Над полями и белыми хатами
Мою распорошат грусть.
А еще мне безудержно хочется
Иногда,
Чтоб избавились от одиночества
Одинокие навсегда.
Не томила, чтоб сердце девичье
Пустота,
Повстречала б Иван-Царевича
Ненаглядная Красота.
Чтобы души людей наполнила
Доброта,
И любовь, как голубка с голубем,
Поселилась в них навсегда.
Подстегну я ветра непокорные
Под бока,
Пусть поднимут ненависть черную
За суровые облака.
Пусть от скверны все души очистятся,
Стихнет боль,
Горе светлой слезою смоется,
На земле воцарит любовь.
НОЧЬ
Темнеет небо медленно и плавно
И влагой травы пригибаются к земле.
Дурманят ароматом разнотравье
И злаки с колосящихся полей.
Умыв росою смеженные веки,
Блаженно отдыхает сон-трава.
Замедлили свое теченье реки,
Замолкла в рощах шумная листва.
Безмолствует простор под сенью ночи.
В трех измерениях природа спит.
На страже тишины ночной хлопочут,
Касаясь звезд вершинами, дубы.
Хранительница неги и покоя
Природу в темный саван облекла,
Накрыла звездным куполом земное,
В объятия Морфея отдала.
Лишь, словно заведенная, планета
Кружит и днем и ночью неустанно.
Нет для нее сезонов, тьмы и света, -
Земля живет в движенье постоянном.
ВЕТЕР
Расхулиганился вовсю осенний ветер,
Дождем холодным гулко в окна бьет.
Срывает желтый лист и лихо вертит,
По небу гонит туч свинцовых хоровод.
А зимний ветер вторит белой вьюге,
Под аккомпонимент его поет
Снежная метель – ветров подруга,
Дымком поземка резвая метет.
Летом вольный ветер в чистом поле
Опыляет колос – урожаю быть;
Гонит волны на морском просторе
И на яхте белый парус теребит.
В перелесках нету ветру воли,
Путаясь в ветвях стал затихать.
Резко поубавил прыть и скорость
И улегся в чаще леса спать.
Так кочует он, бродяга вечный,
Временем, пространством не стесненный,
Вольный ветер, необузданный, беспечный,
Неподвластен человеческим законам.
ШАНУЙТЕ МАТЕРIВ
Вишиваний рушник на маминім портреті,
Яка давненько вже пішла з життя.
Та на якому не були б ви злеті –
Не дай те пам’яті піти у забуття.
Не забувайте теплі руки мами,
Вона їх підставляла повсякчас,
Коли синці в дитинстві набивали,
І гладили голівку кожен раз.
Як тільки щось вам завдавало болю,
У неї сліз з-за вас було доволі…
Коли в дитини пучка заболить,
То серце мами обіллється кров’ю.
Такою беззавітною любов’ю
Нас тільки матері могли любить.
Частіше згадуйте її вечірню казку,
Ранкову усмішку і щедру ласку;
Її повчання старших шанувати,
Не кривдить старшого і розум поважати.
Біля портрета, як біля ікони,
Поставлю свічку, попрошу прощення
І щирим словом Богу помолюсь.
Хай дасть душі її упокоєння.
А все, що я заборгувала мамі, –
Тепло, увагу, ласку, піклування , –
Віддам її онукам, своїм дітям,
Б здавна так вже повелось на світі…
Шануймо ж матерів поки вони живі.
Ще будуть ранки, роси на траві,
Розквітнуть мальви – білі і червоні,
Та не погладять нас вже мамині долоні.
* * *
Живими цветами мы друга
Усопшего одр покрываем,
Горы венков на могилу
Его возлагаем,
Хвалебные речи ему посвящаем
На тризне.
Ах, как этих слов ждал
От нас он при жизни!
Вот если б живому цветов
Этих часть мы дарили,
Тем самым быть может,
Дни жизни ему продлили…
* * *
Угомонись ты, сердце, не буянь
И разуму позволь вердикты выносить.
Эмоциями суд вершить негоже.
Ты от обиды лишь добрее стань.
И не суд , судимым чтоб не быть.
От злости проклинать ведь каждый может,
А ты учись прощать, и будет легче жить,
Прощенье обрести покой душу поможет…
Я ПРОСТО ЖИВУ…
Сказати вам хто я? проста українка.
Оленкою звати. Є розум, краса.
Я вчусь залюбки і співаю я дзвінко,
Предмети шкільні без зусиль опаную,
Умію дружити і слово тримать.
Людському нещастю я щиро жалкую
І руку підтримки готова подать.
І успіхам друзів рідію відкрито,
Мені невідомі зневага і заздрість.
Я буду старатись життя так прожити,
Щоб всі заповітнії мрії збувались.
Я просто живу: сподіваюсь, радію
Високим зіркам і зеленій траві.
А ще я плекаю велику надію,
Щоб рідні здорові були і живі.
Щоб люди про горе і війни забули,
Щоб часто дощі поливали поля,
А взимку їх білі сніги огорнули,
Весною у ряст одягалась Земля.
Щоб зерна лягали у землю вологу,
І з них колосилася щедрая нива,
В садах – від плодів віти гнулися долу,
І пестила діток матуся щаслива.
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 14-12-2015, 14:10
