У тихому слові - о, хто би вловити зміг!
В маленькому слові, мов крихітне серце риби,
ховається Бог - він всіх збереже вовік,
кому я хоч раз сказала колись "СпасиБі!"
МАМА
Так вона долоні складала проговорюючи молитву!
Красива така, що про це не варто і говорити –
Ясно само собою. Дзеленькаючи на зап’ястку
Висів ланцюжок. «Господи, не дай нам пропасти!»
Казала мама. І ми жодного разу ще не пропали.
(Це насправді не всі слова - молитов пам’ятаю мало)
Як у чорних її очах відбивався вогник лампадки!
Я дивився у них і мені не хотілося засинати.
Ворушила губами і я би той шепіт слухав,
І ставало так тихо і млосно, і зникали рухи,
Залишались розмиті вогні, колискові, запахи
Мандаринів, алое. Все у дитинстві запросто –
Найважливіше торкнути могли рукою.
Пам’ятаю: мама стоїть, у куті – новорічна хвоя,
Але мама стоїть біля Нього, Неї і Миколая.
І мені здається, що й Мама моя свята. Я
Дивлюсь на неї, ніяк ще не зрушу погляд.
Мама хреститься, сідає зі мною поряд
І усе погане зникає. А тепер вона сива-сива,
Але ще мудріша, світліша й така красива!
Все підходить в куток і я ще малий неначе,
І запахне медом, лимоном і я розплачусь.
Так усе казково. А я у цій казці жив.
Бережи мою маму, Господи, бережи!
СНІГИ, СНІГИ
сніжить усе. в депо спішить тролейбус мій,
ручищами обхвачує дроти.
життя понавигадувало ребусів,
а відповіді як тепер знайти?
у відчаї по місту розколісую
повільно так. на склі крижинний шовк.
я думаю, що відповідь у відстані,
повторюю, що вистою, якщо...
аж – чую – оголошують: "кінцева" і
спуска тролейбус руки від дротів.
є безнадійне щось в зимовій теміні,
а у зимовій - сніжній - поготів!
мете, мете! і снігу шарф назбирує,
і блимають циклопи-ліхтарі.
найбільший ребус - це питання вибору,
та відповіді з'являться самі.
ВОСКРЕСІННЯ
я тобі долі читаю, життя розказую -
бачу по лініям на твоїй руці.
живем, наче у Бога за пазухою,
нерозмінними монетами в гаманці.
то по нашим рікам пливуть крижини,
то і хвиль, і рибин - ані ніц нема.
ми з тобою вдягнені в одежини,
а насправді вдягнені у слова.
скільки станеться радості навесні,
скільки буде пташиного голосіння.
я щаслива. лишилися лічені дні
до мого духовного воскресіння.
КИТЯТА
Знову, знову станемо
Ми з тобою дітками!
Небо рученятами
Білими лелітками
Ми ізнов прикрасимо
І піде морозними
Мріями прекрасними
Все, про що ми просимо.
Веселково гратимуть,
Як у снах, синиці,
Небо в руки братимем
Будем виселиться.
І до нас плистимуть
Всі китята разом -
Ми забудем нині
Всі свої образи.
От у мене світить
Замість серця – сонце.
Ми несем по миру
У душі й долоньці.
Уквітчаєм зорями,
Зорями барвистими
Небо над тополями
З бровами тінистими.
Понад цими плесами
В нотці та у слові
Солодко розплескано
Наші колискові.
Ніч ховає кольором
Синім кожну зірку
І трима за коміром
Долі і крижинки.
І коточка нашого
Зі смішними вусами
Слухаєм – розкаже нам,
Що ми вірить мусимо
В казочки з героями,
У дощі із нитками,
В небо над тополями,
В ночі із лелітками,
В грозове лататтячко,
В океанні кошики.
І що є по щастячку
Точно-точно кожному.
КОЛИСКОВА
Світе мій із книги, дужий і високий,
Всі найкращі риси зібрано в тобі,
Рибо моя мила, мій зеленоокий,
Крихітний царевич всіх моїх морів.
Я збираю, рибо, в цьому світі барви.
Вмію розсипати дощ, а, може, сніг.
Як мене б навчили пісеньок співати,
Я б тобі співала колискові всі.
Все у нас прекрасно, просто і навзаєм,
Віримо – бо діти – в диво. Ну й нехай!
Так світи, мій милий, так, як я не сяю,
І світись, і грійся кращими із сяйв.
Так колись любили, певно, мореплавці
Чайок, хвилі, хмари, щогли, кораблі.
Ми герої разом в добрій-добрій казці,
Світлі, щирі, вірні, милі та малі.
Дні у нас барвисті, райдужні, строкаті,
Добре, що у мене ти, рибинко, є.
Уяви наскільки ми удвох багаті:
Ти смарагд і срібло, й золото моє.
Я в тебе вдивляюсь синіми морями,
Щастя – наче хвиля – об мої борти.
Найдорожче в світі що кому не знаю,
А у мене, рибко, найдорожчий – ти.
ПРО МАЛЕНЬКОГО ПРИНЦА, ЯКИЙ ВИРІС
З цитрини долька в небі не горить і
Спадають прядки із чола униз.
От знав би автор, що живе на світі
Дорослий, але все ж маленький принц.
Що малювати вже йому не треба
Скуйовджених і білих баранців,
Що світлі зорі із цілОго неба
Вміщаються в одній його руці.
Ви тільки гляньте! Тільки подивіться!
І тут би глянув і повірив хто б,
Що є у цьому місті вірний лицар
І захисник з троянди пелюсток.
Серед пейзажів жовтих і крислатих
Він враз з’явився, впершись в небозвід.
І принца було навчено співати
Найкраще за найкращих на землі.
Усе було магічним: кожне соло,
І кожен звук у сказаних словах.
Бо був він принцом справжнім і казковим
Від голови – до пальців на ногах.
І думалось мені, що як немає
У чорних небосхилах ясних зір,
То всі вони у цей момент співають
Йому свої притишені пісні.
І хай там як, та це насправді диво,
Що він світліший за найперший сніг,
Робив усе веселим і красивим
Лише переступивши за поріг.
Все починалось ревно і завзято,
І все лилось, усе минало гучно.
І в місті вже було одне лисятко,
Яке чекало на своє приручення.
Проходив повз, а люди розквітали,
Казкових набуваючи манер.
Принесений веселкою й туманом,
В той вечір він порятував мене.
Без бою навіть відступала темінь,
А розливалось світло – молоком.
Буденність стане зовсім не буденна,
Якщо ви теж зустрінете його.
-
Автор: Ірина Сажинська
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 5-12-2015, 22:32
