Добірка дитячих творів учнів літстудії «Іскорки» КЗШ № 114 м. Кривого Рогу

Голомідова Анастасія, 4-В клас КЗШ № 114

Світанок

На моїм подвірї світало...
Пробився перший промінець...
І враз у сонця увірвавсь терпець,
І стало ясно, наче в рай попала!

А сонце усміхнулось та побігло в гай,
Побігло через луки і діброви,
Щоб засвітить для всіх навколо,
Щоб засіяв повсюди дивокрай!

А у гаю моєму чарівному,
Неначе в казці квітка розцвіла
Й подарувала цю красу ранкову
Нам наша матінка-весна .

Вона серця усі заполонила,
Для сонечка ізнову їх відкрила!
Та що мені іще ж таке сказати,
Щоб радість всім подарувати?

Інгулець

Інгульця сягає сила
Інгулець одна родина.
В ньому є щось особливе,
бо це місто України!
Будемо про нього дбати,
Щастя, миру наживати!
Будем путь ми прокладати,
щоб усе було як слід,
щоб примножити наш рід!
Місто наше дрогоцінне
Інгульцем назвали вміло!

Щоб засвітило мирне сонечко для всіх!

Там, де війна, уже забули слово «мир»,
Бо кожен день летять і б?ють снаряди
І люди гинуть, гинуть без родин,
І ллється кров, гарчать чужі гармати!
Втрачаємо й втрачаємо щодня
За волю – сильних, найрідніших, кращих!
І біль невиносимий у серцях,
Коли ховаємо героїв наших!

А там де мирно – моляться за них,
Щоб ворог впав, забув про бій, пощезнув!
Щоб засвітило мирне сонечко для всіх,
А горе і біда – навік замерзли!
Замовкли гради, танки, автомати
І втерла сльози безутішна мати!
Щоб батько повернувся до дітей!
Воскресла віра в щастя у людей!

Я вірю серцем, що війна колись мине.
І сльози будуть, й радощі без меж.
Солдате-воїне, я так люблю тебе,
І Україну, і мене ти збережеш!

Як Вовченя Весну шукало
(казка)

Це було десь у густому-прегустому лісі. Якраз у цей час був великий мороз. Всі тваринки поховалися від хурделиць, а пташечки, у яких була можливість, полетіли до теплих країв. Всі вони втратили надію на повернення весни.
Але маленьке Вовченя, яке дуже сумувало за весною, зібралося та вирушило на пошуки весни. Йде та й підспівує:

– Ой зима, зима, зима!
Ціле місто замела!
Заморозили усе,
Навіть зайчика й мене!

Йде далі та бачить, Білочка гриби збирає:
– Білочко! Не підскажеш де живе Весна? – питає Вовченя.
– Та ні, не знаю! Але сонечко напевно знає! – відповіла Білочка.
– А де сонечко живе? – допитує у Білки Вовченя.
– Десь за високими горами! Але поспішай, сонце скоро сяде за гори, а коли настане ніч, ти не зможеш знайти його – сказала Білка і сховалася в дуплі.
Вовченя попрямувало до високих гір, йшло якомога швидше, навіть тоді, коли його маленькі лапки хотіли відпочити. І ось, нарешті, попереду стояла величезна, вкрита снігом гора. Хоч як втомили лось Вовченя, та коли побачив гору, аж підлетів від радості та швидше майнув до неї. Тільки-но вибіг на гору, одразу впав донизу та гупнувся головою.
– Вовченя, ти в порядку? – запитав незнайомець.
– А хто ти? Де я? – стривожено запитало Вовченя.
– Та це я, Їжак! – відповів йому лісовий мешканець. – Ти у моїй схованці! – повідомив колючий товариш.
– Я нічого не пам’ятаю, лише, що йшов стежкою, вибрався на гору, а потім не знаю, що сталося і як я опинився тут? – перелякано відповіло Вовченя.
– Слухай, а може разом знайдемо Весну? Разом цікавіше! – додало вже веселіше.
– Давай я якраз, візьму яблучок і грибочків у дорогу! Рушаймо, – сміливо сказав Їжак.
– А як же ми виберемось на гору? – запитало Вовченя.
– Легко! Ця гора дуже слизька, тому нам требі за щось зачепитись! Ось, тримай, це моя голка – вона дуже гостра, обережно, бо поріжешся! – сказав Їжак та рушив.
Йдуть, йдуть, а мороз хурделиці насилає, вітри ледве не збивають з лап наших героїв.
– А ось і Сонечко!!! – радісно крикнуло Вовченя.
– А й справді, це ж Сонечко! Я його так близько ще ніколи не бачив!
– Сонечко, пане! Не підскажеш де живе Весна? – просить Вовченя.
– Так, звичайно! Весна живе он там, глибоко в лісі. – відповіло Сонечко.
– Дякую, Вам! – подякувало Вовченя.
– Що ж , ходімо! – сказав Їжак та пішов до лісу.
– Де ж ця Весна? – вже п’ятий раз допитується Вовченя у Їжака. – Ух, давай перепочинимо! – втомлено сказало воно.
Сіли перепочити та й чують, хтось по гілкам скаче.
– Та це ж Білка, моя подруга! – закричало Вовченя.
– Ходімо з нами! – запропонував Їжак.
– Ходімо! – погодилась Білка.
– Дивіться! Це ж Весна-Красна!! – радісно вигукнули всі троє.
А Весна пісні співає та лід топе.
– Ой, Весно, допоможи нам! Пан Мороз все заморозив, хурделиць накликав та вітри наслав. Всі пташечки повідлітали!
– Допоможу я вам! – лагідно мовила Весна та пішла.
Прийшла вона, своїм поглядом розтопила лід та сніг в лісах, на полях та ставках, а подихом, прогнала вітри та хурделиці. Мороз перелякався, та й втік куди очі бачили. А звірі повиходили із схованок та раділи весні, пташки повернулись із теплих країв і лагідним співом вітали Вовченя та його друзів. Ось так прийшла Весна-Красна до цього чарівного лісу!

Грабовська Анна, КЗШ № 114, 4-В клас

Перерва

Ось перерва настає,
Галя – булку дістає,
Толя яблуко жував,
А Миколка – як козлятко,
Вже по класу поскакав!

А відмінниця Руслана
Книжку нову розгляда,
А подружка Оля – Яну
У куточку щось пита.

Павлик – смика кіску Любі,
(На це майстер він у нас!)
Ярослав – скубе за чуба,
(Тільки трішечки якраз!)

А як вчителька заходить,
Вмить замовкне дітвора.
Будем вчитися сьогодні,
Починать урок пора!

Матуся

Зі святом маму я вітаю,
Їй щастя, радості бажаю,
Щоби татусь її любив,
Та гарні квіти їй дарив.

Я скажу слова ласкаві,
Щоб раділа моя мама.

Люба матусю, квітка весняна,
Ти – наша рідненька, найкраща мама в нас!

Хай Ангел-хранитель тебе береже, 
Ми з братиком любимо дуже тебе!

Зимове диво

Прийшла зима. Пухнастий сніг укрив все навколо: надягли білі шубки дерева, насунув білосніжну шапку будинок. Заметіль замела всі дороги,переплутала всі шляхи.Природа занурилася в глибокий сон. Зникли всі звуки: не співають птахи, не шумить листя…
Весело тількі нам, дітворі. Ми дістали ковзани і санчата.Хлопчаки у дворі грають сніжками. Малеча з заливистим сміхом мчить з гірок на санках.
Я з друзями зліпила величезного сніговика: камінчики – очі, морквина – ніс, замість капелюха пластмасове відерце наділи і мітлу йому вручили. Є тепер у нас свій двірник – сніговик.
Але найбільше взимку і дорослі і діти чекають новорічного свята. Чарівні дні! Всі готують один одному подарунки і привітання, прикрашають лісову красуню – ялинку. На вулицях у ці дні можна запросто зустріти Діда Мороза і Снігуроньку. А ще в Новий рік збуваються найзаповітніші бажання у людей. І кожна людина вірить тільки в хороше.На перередодні Нового року ми з матусею даруємо ялинці гарні та яскраві іграшки.В нашій родині Новий рік святкуємо дуже весело.Я і мій братик з нетерпінням чекаемо коли до нас завітає Дід Мороз, та отримати свої подаруночки.Ось такі казкові дні бувають взимку.
Прощається зима з людьми теж весело – попереду всіх нас чекає Масляна з млинцями, іграми та піснями.

Костянтин Шпак, КЗШ № 114, 4-В клас

Прип’ять

Прип’ять – це місто-примара,
Пам’ять закутала тьма.
Спустіли будинки.

                    Радіація – хмара...
Вже й літо... а листя – нема!

Хтось – намагався... хтось – врятувався,
Та загинуло – море!
Всі ми сумуємо, всіх ми цінуємо,
Це – наше спільне горе...

Степанов Рустам, КЗШ № 114, 5-Б клас

У мене настрій гарний

Настала весна,
Всім квіти принесла.
У мене настрій гарний
І радісно всім жить,
Такі яскраві барви,
І хочеться дружить!
І змусила вона
Всміхнутися мене,
Бо літо вже до нас
За ве?сною іде.

Степанов Артур, КЗШ№ 114, 2 клас

Скоро прийде літо

Яскраво сонечко сіяє,
На подвір’і пташечка літає,
На полі квіти розквітають,
На луках джмелики літають.
І скоро прийде літо,
Бігатимуть діти.
Я буду кататись на велосипеді,
А тато з братом – на мопеді.

Гурська Марія, КЗШ № 114, 5-Б клас

Моя родина – мій скарб

Скарб у мене дивний є,
Це – моя родина !
Найдорожче це моє
Й моя Україна!

Любі тато та сестра!
Я вас поважаю.
І сім?ю свою люблю,
Щастя їм бажаю!

Українська ми сім?я,
Дружні та завзяті!
Мирне небо – це життя
В нашій любій хаті!

Моя мама

Є у мене подруга.
"Матуся" називаю.
Ближча всіх мені вона
У всім диво-краї!

Разом світ весь обійдем,
Друзів різних там знайдем,
Але будем разом –
Навіть потім, з часом.
Найпрекрасніша моя,!
Це кажу вам щиро,
Бо брехать не вмію я:
Мама не навчила.

Пліскановська Кіра, КЗШ № 114, 5-А

Дванадцятка для матусі

Школа – це наш другий дім,
Ми навчаємося в нім
І писати, і читати,
Маму з татом малювати.
Всі додому радо йдем
І дванадцятки несем!
Посміхається матуся –
Я до неї пригорнуся...

Ася

Є у мене кішка Ася.
Чорно біла вона вся.
Довгі вуса, й білі лапки,
Дуже гарна і – моя!
Дуже я її люблю.
Й за ней дивлюся,
Щоб вона не втекла з дому,
І не впала із балкону.
Ось така у мене кішка –
Чудернадська, як мартишка!

Чарівний пісочок
(казка)

Були собі ведмедик та лисичка. Ось одного разу ведмедик йшов лісом та побачив лисичку.
Вона сиділа на пеньку й плакала. Він підійшов до неї та запитав:
– Чому ти плачеш, руденька?
– Я грала з білочками у м`ячик,а він висковзнув з лапок та впав у річку.
– Не плач, я тобі його дістану.
– Як же ти його дістанеш? Течія віднесла його дуже далеко.
– Не хвилюйся, дістану! Ось у мене є чарівний пісочок. Де його посипеш, на тому місці з`являється суша. От підемо та посипемо на річку цей чарівний пісочок. Побачиш,все вийде.
– Ну ходімо. Стій! Але як вода знов туди повернеться? – спитала лисичка.
– Дуже просто. Коли ми підемо з тієї суші на справжню та скажемо: «Суша, відійди, а вода прийди!», вона з`явиться знову.
– Добре, пішли.
Підійшовши до річки, вони посипали чарівний пісочок на річку, та чудо: вода перетворилася на гарну галявину з квітами. Ведмедик та лисиця побачили там м`ячик та побігли до нього. Взявши м`ячик, побігли на справжню сушу. Сказавши чарівні слова, відразу з`явилася річка, а друзі побігли гратися з м`ячиком.
З того дня вони стали найкращими друзями.

Глядчишина Емілія, КЗШ № 114, 5-Б клас

Маленька Різдвяна зіронька
(казка)

Коли настає пізній вечір на небі спалахує безліч зірочок, які яскраво світять на нічному небі, а серед них є маленька ледь помітна зіронька. Всі зірки пишалися тим, що вони такі яскраві, що їхньою красою милуються люди, а маленька зіронька не могла так яскраво світити, як її гордовиті сестри. Тому на неї майже ніхто не звертав уваги, сестри часто глузували з неї і насміхалися над тим, що вона не така як вони. Маленька зіронька кожну ніч ховалася від них подалі, у хмарку, і сумувала там.
Але все змінилося в одну ніч, і досить незвичайну – ніч перед Різдвом. В цей час в лісі загубилася дівчинка Оленка, вона відстала від своїх подруг і тепер не могла знайти дорогу додому. Ніч наближалася, ставало дедалі темніше, холодний вітер пробирав її з усіх боків, десь неподалік почулося ухання сови. Оленці з кожною хвилиною ставало ще страшніше.
І ось на галявинці, де вона знаходилась почало ставати світліше - дівчинка підняла очі і з радістю побачила високо на небі зірки, які яскраво освітлювали ліс.
– О, зірочки, ви такі яскраві і красиві, допоможіть мені вийти з цього темного лісу, бо я загубилася! – благаючі про допомогу, звернулася Оленка.
Але зірки не звернули увагу на її прохання, продовжували світити на дівчину своїм яскравим, але таким холодним світлом. Тоді дівчина знову звернулася до них:
– Зіронькі, мої любі, врятуйте мене, допоможіть мені знайти дорогу додому!
Зірки знову зробили вигляд, що не чули прохання дівчини. Кожна з них думала, що якщо вона трохи спуститься на небосхилі, то її красу зможе побачити тільки ця нещасна і все, а так на висоті нею зможуть милуватися мешканці усього світу.
Оленка вже дуже змерзла і вже почала тихенько плакати:
– Зіронькі, будь-ласка, допоможіть мені! Адже я замерзну тут!
В цей час маленька зіронька виглянула зі своєї хмарки, почувши дівчинку, вона швиденько почала спускатися до неї. Тоді яскраві зірки почали глузувати зі своєї молодшої сестри:
– Ха-ха-ха! Тебе і так за нашим сяянням ніхто не бачить на небі, а тепер, коли ти ще нижче станеш, тебе взагалі ніхто не помітить!!!
Але маленька зіронька не звертала на них уваги і спустилася таки до бідолашної дівчинки.
– Я хоч і не така яскрава, як мої сестри, але спробую освітити дорогу і допомогти тобі вибратися з лісу!
І вони разом змогли знайти дорогу. Оленка була дуже вдячна маленькій Зіроньці:
– Спасибі тобі, рідненька! Я так тобі вдячна! Тепер ти для мене найкрасивіша, найяскравіша і найчарівніша Різдвяна зірка! І тепер я кожного вечора буду виглядати тебе на небі.
– Але я не така яскрава, як інші зірки, і мене зовсім непомітно за їхнім сяянням, – сором’язливо відповіла маленька зірочка.
– Ні, це зовсім не так, – відповіла дівчинка. – Так, вони яскраві, але їх світло холодне, а твоє, хоч і невелике, але дуже тепле. Ти – як маленький вогник, моя Різдвяна зіронька. Тепер я тебе тільки так і буду називати.
І маленька зіронька вперше за довгий час посміхнулася і повернулася на своє місце, але тепер не ховалася у хмарці, а радісно дарувала своє тепле світло кожному!
А дівчинка Оленка виросла, стала відомою письменницею і написала казку «Різдвяна зіронька», присвячену своїй маленькій рятівниці. Цю казку з задоволенням читали усі діти. І тепер щовечора дітки з різних куточків світу шукали на небі серед яскравого холодного зоряного світла теплий, чарівний вогник маленької Різдвяної Зірки!

* * *
То місто, в якому з тобой живемо,
Чарівно й таємно Кривим Рогом звемо.
Саксагань з Інгульцем тут течуть безупинно.
І у місці злиття двох річок швидкоплинних,
Проїжджаючи вздовж цих земель, чумаки
До гостинного Рога в оселю зайшли.
Їх привітно зустрів одноокий козак.
Пригостивши обідом, він мовив їм так:
«Я, козак на ймення Ріг,
За рідну Україну бився, як міг.
Хоч втратив я око, та віру – ніколи!
Бився за правду, за честь і за волю».
З тих пір чумаки більш цей двір не минали.
«До Кривого до Рогу заїдем?» – питали.
Минають роки – і тут місто будують,
І пам’ять про Рога в народі панує.
То місто, в якому з тобой живемо,
Чарівно й таємно Кривим Рогом звемо.

Корнелюк Вікторія, КЗШ № 114, 4-В клас

Мама

Моя мама – щира,
Моя мама – мила.
Ніжно я її люблю,
Гарну квітку подарю.

Вона посміхається,
Для мене старається.
Мені завжди допоможе,
В тепле ліжечко положе.

А обід у нас який –
І смачнючий, й запашний!
Буду їй допомагати,
Щастя, радості бажати.

Як я їй допоможу?
Мити посуд я піду,
Їсти приготую,
Маму поцілую.
Нехай розцвітає,
як квітка яскрава!

 

Семенова Вікторія, КЗШ № 114, 4-В клас

Моя Україна

Моя мила Україна –
В моєму серці квітуча перлина.
Рідна моя Батьківщина,
Незалежна моя Україна.

Ти – Вічність, моя Україно!
В серцях у кожного вона,
Квітуча, чиста, добра й мила,
Бо Україна в нас одна.

Данило Гераймович, КЗШ № 114, 4-В

* * *
Моя мама краща в світі, звуть її Оксана.
Вона смажить найсмачніші сирники в сметані,
І оладки, і млинці вона теж готує,
Різними смаколиками вдома нас частує.
Робота в неї спориться! На поміч їй прийду,
Бо я свою матусеньку до неба аж люблю!

Данило і Оксана Гераймович, КЗШ № 114, 4-В клас

Тарас Шевченко

Коли я був іще малим,
Ми з мамою ходили в парк.
На постаменті – чоловік.
Питався: «Хто?» «Це – дід Тарас».

Я ріс, і в мами все питав...
Коли вже шостий рік минав,
Почав читати сам книжки,
Його поеми і вірші.

Кобзар – це символ України,
За незалежність він борець!
У своїх творах він вбачає –
Кріпацтву й панству йде кінець!

Велика дуже він людина,
Прожив, нажаль, лиш сорок сім.
Любив він неньку Україну,
Наочний приклад нам усім.

Куждін Віталій, КЗШ № 114, 5-Б клас

Плата за любов

Сьогодні я був вельми задоволений собою. Вперше в житті я САМ пішов до магазину і купив хліба. Вибрав буханочку сорту «Козацький», дав продавчині гроші, перевірив здачу. Все сам! Ніс той хліб, задерши носа, і посміхався на всі зуби.
Вдома я сказав мамі:
– Я вже такий дорослий! Сам скупився! І зробив добре діло! – вихвалявся я.
– Ти наш малий хлібодар, – посміхнулася мама.
– Нічого я не малий! І за таке треба платити, хоча б цукерками, – розсердився я.
– Добре, – погодилася зі мною ненька. Вона дістала мого улюбленого цукерка на паличці.
Ніколи в житті я не їв такого смачного цукерка!
– А тепер, – сказала мама, – бери аркушик паперу і записуй: сніданок, миття посуду, прибирання...
– Що це я записую? – не зрозумів я.
– Це те, що я вже встигла зробити цього ранку, – відповіла вона і продовжила, – зашила дірку в твоїх штанях, застелила ліжко...
– Але ж, мамо, – мої очі стали великими, як п’ять копійок, – де ми будемо брати стільки цукерків кожного дня, аби платити тобі за кожну добру справу?
– Отож бо й воно, – неня скуйовдила мого чуба.
– І взагалі, ти можеш захворіти на діабет, – буркнув я.
Мамця голосно засміялася, а я зрозумів як сильно вона мене любить. І нічого не вимагає за свою турботу.

Куждіна Уляна, КЗШ № 114, 7-Б клас

Мама

У кожного вона своя. Найрідніша, найгарніша, найкрасивіша, найлагідніша, просто найкраща.
Всі мами різняться між собою. Очима: блакитними, карими, зеленими, волоссям: русявим, каштановим, чорним, рудим, білявим.
Але я все одно вважаю, що моя мама найкраща. Чому? Тому, що згадуючи своє дитинство, я розумію, що вона проводила зі мною весь свій вільний час. Вона завжди була поряд, коли у мене були проблеми – дитячі, звісно, але тобі мені це було важливо. Вона допомагала мені встати, коли я падала. Вона ніколи не пропускала якогось важливого моменту мого життя – неня приходила на всі мої концерти, аплодувала та знімала все на камеру.
Але я розумію, що так буде не завжди. Тому я не хочу виростати. Я хочу якнайкраще запам’ятати моє дитинство, яке і досі триває, кожний день, кожну хвилину, кожну мить того прекрасного безтурботного життя.
Бережіть своїх матусь! Вони – найкращі! І навіть коли вони незадоволені вами, не кричіть, а просто пам’ятайте, що мами хочуть уберегти вас від злого, вони просто люблять вас!
Дякую, мамо, за те, чим Ви для мене є!

Коржук Анастасія, КЗШ № 114, 5-Б

Моя матуся

Я люблю свою матусю,
Вона краща в світі.
У матусі я цінюся,
Так і знайте, діти!

Вона про сім"ю дуже піклується,
І по роботі вона не лінується.
Я свою маму дуже люблю
І кращої мами в житті не знайду.

Павло Новіков, КЗШ № 114, 4-В клас

Я у світі

Я у світі – це моя країна.
Я у світі – моя Батьківщина.
Я у світі – це мій рідний край.
Україна – поле, річка й гай.

Батьківщина – тут я народився.
Мамі в радість й татові з’явився.
Батьківщина – найдорожче є!
Всі ми разом й сонечко моє!

Артамонова Дар’я, КЗШ № 114, 4-Б клас

Зимонька-зима

Навкруги зимонька-зима...
Дує вітер холодний уві сні...
А пісня у пташок сумна
Завдяки зимі.

Хай земля спить – висипається,
Сили своєй набирається,
Поки є зима...
Прийде літо-літечко,
Зажевріє житечко –
буде зайнята вона.

Горідько Єлізавета, КЗШ № 114, 4-В клас

Мій Інгулець

Я люблю Інгулець, народилася тут.
І живу, і життю я радію.
Тут матуся моя й рідний тато живуть,
І дідусь із бабусею мріють.

Тут поля є і ліс, і глибока ріка,
І природа якась неймовірна...
Не залишу ніколи я рідний свій край!
Бо ж, чи зможу прожить на чужИні?

Кузьмич Максим, КЗШ № 114, 4- В клас

День народження

Скільки ж місяців чекав
Дня цього прекрасного!
Подарунків догори,
Телефон, машинку класну.

Та для мене головне –
Щастя, радість у цей день!

Вранці тортик я поїв,
З ананасом, абрикосом:
Дуже він смачний!
Запросив до себе в гості
Друзів дорогих!

Святкували разом
День оцей прекрасний.
День, як народився,
Було дуже класно!

Лілія Стовба, КЗШ № 114, 3-В клас

Весна

Прийшла весна, сніги розтали,
Течуть струмочки під вікном,
Пташки із півдня вже вертали,
І дні повіяли теплом.

Літо невгамовне

Літо-літечко червоне,
Хоч тибігай, хоч – стрибай,
Наше літо – невгамовне,
І не буде йому край!

По грязюці, аж гоп-гоп!

Мама каже: «Що за вчинок?»
Я ж у відповідь – сміюсь:
«Мамо, літо-відпочинок!
Прийде осінь – ще повчусь!»

А колись же, тишком-нишком,
Прийде осінь золота...
І посадить знов за книжки,
А про літо й не спита.

Вакульчук Олена, КЗШ №114, 5-Б

Моя мама

Свою маму люблю я більше за все,
Вона любить мене, захища, береже.
Ніколи й нікому її не віддам,
Ніщо не загрожує з нею всім нам.

Що б я робила, як її б не було?
Сиділа самотньо, нащо мені воно?
Радію, що мама у мене одна –
Дорогоцінна моя, золота.

• Раздел: Поэзия-2018

• Автор: Діти КЗШ № 114 м. Кривий Ріг

• Город: Кривий Ріг

  ---

  Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
  
  опубликовано: 1-12-2017, 12:46