На кладовищі немає смерті…
На кладовищі немає смерті –
Музей портретів, плит і хрестів,
І сливи сиплються на намети
Свіжих вінків.
Між ялівцю від гостей ховають
Тіла прозорі, печальні очі
Хто нас покинув. А ми благаєм:
«Прийми їх, Отче!»
На день дев’ятий в життя пірнаєм –
Вони чекають до Бога черги…
Музики знову по комусь грають…
Село без церкви.
День сороковий, зняли намети.
Вже кличуть янголи їхні душі.
В кишенях сливи – гостинець предкам.
Хтось – голосить ще.
Комусь – байдуже.
22.11.2016
Випікали мене – дитинку
Випікали мене – дитинку,
У печі гартували душу
І несли на сніги жаринку,
Щоб наповнить життям калюжу.
У калюжі промінчик сонця
Лоскотав розімлілу глину.
Сміхом вдруге життя зайшлося
І ввірвалося у дитину.
Катували мене дощами
Розпинали вітрами, громом.
Тихо я шепочу – прощаю
Під парканом чужого дому
02.01.13
Тож прощай..
Відпусти мене
в темну гущавину
я віддихаюся від спеки
не влаштовуй предовгих
прощань мені
тож прощай
не шукай
я далеко
я боюсь їжаків
і терняви
але тиша
і спека гірші
розкричалися сови
в темряві
а мій гнів
загримів веселіше
за три ночі
зійду благальною
упокорити гнів
молитвою
плачуть сови
своє щось згадують
їжаки поробились тихими
і не швендяють
і не фиркають
мої п’яти
вже не наколюють
ти прийшов
і коханню тикаєш
дві родзинки
що вийняв з колива
4.08.2015
Відпускаю
Відпускаю тягар –
Тіло звільнюю.
Жовтий перстень
У ніч закотився.
Відчуття больові
Уповільнюю,
Наче ти мені
Просто наснився.
Відриваю крило,
Що зрослося з твоїм,
Сірі краплі печалі
Стікають.
А свобода –
Як ранок,
Як хвиля,
Як грім –
Завантажує
Матрицю раю.
От і все
Я лечу.
Небо,
Зцілюй мене!
Вже несила
За вічним тужити.
Вітер хмари густі
Піді мною жене,
Щоб мене ти
Не зміг ухопити.
Ще боюсь твого погляду,
Каменем – в ніч.
Оглядатись
Не маю я права.
Ти як вічне прокляття
Заліг у мені.
Чорний янгол.
Спокуса.
Забава.
15.10.2009
- Раздел: Поэзия-2018
-
Автор: Віра Володіна
- Город: Кропивницкий
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 30-11-2017, 16:46
