Найбільша краса
Нема, людино, більшої краси,
Як сонця світло в променях ясних,
Як чисті перли ранньої роси,
Що трави упиваються від них.
Нема, людино, більшої краси,
Як зацвітають навесні сади,
Як під дзижчання спритної оси
На гілці витанцьовують плоди.
Нема, людино, більшої краси,
Як виграє пшеницею земля,
І хвилі поля чують дзвін коси,
Яка бринить гітарою здаля.
Нема, людино, більшої краси,
Як ти сама, - найкращий Божий твір,
Як чисті серце і душа. Неси
У світ красу. Він кращим стане. Вір.
Заплатите сповна
Ні вовка вовк, а ні шакал шакала
Не вб'є. А люди стали зліш за псів.
Земля, залита кров’ю, застогнала
Від криків-зойків вдів та матерів.
Ви – звірі. Тільки у людській подобі.
І вами ця нав’язана війна.
Ви – нелюди. Вбивати – ваше хобі.
Тому за все заплатите сповна.
Прийде той час, що світ не буде милим.
Кошмаром вбиті зроблять ваші сни.
І вириєте власноруч могили,
Та будяками заростуть вони.
Стогне земля
Стогне земля, захлинаючись кров’ю,
І стала притулком для мертвих бійців.
Сіяти б в неї зернини з любов’ю,
Та втратила стільки своїх сіячів.
І з нетерпінням чекає на плуга,
Зорати б її, як настане весна.
Рвуться снаряди. Яка ж то наруга!
Осколками всіяла клята війна.
Вибач,ти земленько, людям. Пробач
За села зруйновані, пустки-хати,
Бо не зупиниться варвар-палач.
Як, рідна, від нього тебе вберегти?
Навчи прощати
Здавалося, вже все переболіло,
Перешуміло й вітром віднесло.
Та це не так. На дні душі засіло,
В куточку серця міцно залягло.
Зробилось серце прихистком тривог.
В душі зібрався жмут гірких образ.
«Простіть, і вам проститься», - каже Бог.
Це для душі та серця саме враз!
Та з гіркотою визнавати мушу,
Мій Господи, перед лицем Твоїм:
Примусити несила серце й душу
Простити зло всім кривдникам моїм.
Допоможи навчитися прощати,
Не опинитись в злобі на межі.
Якби змогла я вето накладати
На «відголоски» серця та душі…
Сплановано вгорі
Із плином днів задумуюся часто,
Чому все так сплановано вгорі:
Життя не однотонне, а смугасте,
І більше в ньому чорних кольорів.
Злодійка-смерть чатує на помості,
Біда ні вдень, ні уночі не спить.
І радість зрідка завітає в гості,
Буває, не загляне ні на мить.
Тому нужда, нещастя і невдачі
Бредуть, мов тіні, слідом по землі.
На них ми нарікаємо, одначе
Вони - найкращі наші вчителі…
Чорноока нічка
Давно заснуло сонце жовтощоке.
Ось-ось впаде перлинками роса.
В права вступила нічка чорноока,
Засіяла зірками небеса.
Сипнула їх з широких рукавів.
Замерехтіли іскрами в імлі.
А місяць з ними хоровод завів –
І враз світліше стало й на землі.
Горнулися до неї небеса.
В дрімоті хмари стишились на них.
Всміхався місяць: «Ой, яка краса!
Примар не видно й привидів нічних».
- Раздел: Поэзия-2018
-
Автор: Ірина Григорівна Гера
- Город: м.Мукачево
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 26-11-2017, 11:09