ЗАГУБЛЕНИЙ РАЙ
Блукала Доля десь моя
І щастя все собі шукала...
Нарешті Янгола знайшла
І впавши перед ним, благала:
– О, Янголе, молю, скажи,
Чому у світі стільки лиха?
До Раю стежку покажи
Моя – надія ти і втіха.
І Янгол смутно відповів:
– Даремно ти мене благаєш.
Рай на землі Господь створив
У Душах Ваших, чи не знаєш?
Чому не бачиш ти Його?
Любові Світло не приймаєш?
Душа вмирає без Святого
В що віриш, те в Душі і маєш...
І знову Доля десь моя,
Блукаючи, той Рай шукала...
В Душі своїй Його знайшла
І Велич Бога прославляла!
ПРИСВЯТА УКРАЇНІ
Україно, Україно!
Моє серце на світанку
Із тобою, земле мила,
Ти даруєш мені крила!
Ти – мов пісня журавлина,
Що летить за обрій синій
І краса, і сила твоя
Хай зростають знову й знову.
І хлібами ти багата,
І безкрайніми лісами,
І вишневими садами,
Де чекає стара мати.
Люди тут живуть чудові,
Привітають добрим словом.
Завітайте в Україну –
Чарівну мою країну!
Україно, земле рідна,
Кращої ти долі гідна!
Хай здійсняться всі бажання
І живе лише кохання!
Краю милий, я без тебе –
Мов пташина, що без неба...
Україно, серце - доле,
Я завжди буду з тобою!
ПРИСВЯТА ЗАХИСНИКАМ УКРАЇНИ
МОЇ СОКОЛИКИ, СИНИ...
–Мої соколики, сини...
Куди ж ви йдете?
–До війни.
За волю мамо, воювати
І рідну землю захищати!
Країну злагоди й любові –
Такої хочемо ми долі!
Сади вишневі щоб цвіли,
А в них співали солов’ї,
Народна пісня там лунала,
Дитину мати колисала
Під звуки мирної землі,
Такої долі хочем ми!
Щоб хлопець дівчину кохав
А горя, злиднів і не знав,
Щоб в них були щасливі діти,
Вже досить було лихом жити,
Вже досить крові і війни!
Такої долі хочем ми!
Не плачте, мамо,
Не журіться,
А вірте, Богу помоліться –
Сини повернуться з війни!
Такої долі варті ми –
Народ Великої родини
Франка, Шевченка – України!
Мій батько так мені казав колись:
– Радій ти, доню сонцю, небу, світу.
Добро неси у серці, ним ділись,
Плекай своє життя з любові й квіту.
І щоб війни ніколи ти не знала,
У мирі і у злагоді жила
І пісня задушевна, щоб лунала,
А мрія щоб здійснитися могла.
За це я боронив свою країну
І свій народ від клятих ворогів,
Стражденну мою, рідну Ураїну,
Жагу життя батьків, сестер, братів.
Це марево війни – як страшна повість...
Душа болить, а все одно живе,
Бо з нами Бог і наша чиста совість,
І правда, яка знову оживе!
Мій батько так мені казав колись...
ЗАСВІТИ МЕНІ, ЯСНАЯ ЗОРЕНЬКО
Засвіти мені, ясная зоренько,
Приголуб же мене, моя доленько,
Щоб ранесенько я пробудилася,
Тихо Богові помолилася
Божій Матері – нашій Заступниці
Як навчили нас всі наші праотці,
Щоб землі я низенько вклонилася
І росою світанку умилася.
Щоб в душі стала сильною Вірою,
По життю шла з любов'ю й надією.
Засвіти мені, ясная зоренько,
Приголуб же мене, моя доленько.
Я ЗА ТЕБЕ ПОМОЛЮСЬ
Я за тебе помолюсь:
– Боже, захисти!
Освяти його шляхи,
Правду там зрости.
Я за тебе помолюсь:
– Вірою зміцнись.
Ніч без неї навкруги,
З нею сяє вись.
Я за тебе помолюсь:
– Чистим стань душею.
Мир і щастя ти знайдеш
З Вірою цією.
Я за тебе помолюсь:
– Всіх і вся прости!
І надію на Любов
В серденько впусти!
Я за тебе помолюсь...
ТИ ПОДИВИСЬ, ЯКА КРАСА…
Ти подивись! Яка краса...
Яка чудова пані Осінь.
Її розплетена коса
Чарує нас, як неба просинь.
Бурштин розсипала в поля,
Гаї, ліси розмалювала,
І наче дівчинка мала,
Всміхнувшись, пензлі заховала.
Із сивим красенем Дніпром
Вони вдвох танго танцювали.
Світили зорі їм обом
І хвилі піснею вітали.
Ти подивись, яка краса!
Неперевершена палітра,
Яку створили небеса,
Мов теплі спогади про літо…
Ти подивись, яка краса…
- Раздел: Поэзия-2018
-
Автор: Ірина Мацкова
- Город: Кошиці
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 23-11-2017, 23:54
