Храни меня
Спасибо, Всевышний, за солнышка свет,
Спасибо за хлеб и за радугу лет.
Прошу, Ты храни от печали детей
И близких, и недругов, лучших друзей.
Храни от студеных и знойных ветров,
От взглядов колючих и жгучих костров.
Избавь от соблазнов и горьких потерь,
Дай сил мне открыть только нужную дверь.
Избавь от разлук и мучительных встреч,
Прощаний, в печали сгорающих свеч.
Не дай же душе моей тлеть и черстветь,
Чтоб ей понимать, и прощать, и жалеть.
Осень рисует
Падают, падают листья, шурша,
Землю окрасив багрово.
Лето сменив, паутиной кружа,
Осень явилась к нам снова.
Смело рисует на глади воды
Брызгами листьев и света.
И превращается в облачный дым
Таинство бабьего лета.
***
Вже лягає, як марево, осінь,
І раніше згасає зоря.
Небо губить чарівність і просинь,
І темнішають хвилі в морях.
Листопадові зливи мережать
І з теплом розмивають межу,
Та до болі у серці бентежать
Хризантеми в осіннім саду.
І кружляє у розпачі листя,
Умиваючись сірим дощем.
Лиш калина у гронах намиста
Ще на зустріч чека з морозцем.
Думи Тараса
1
Стежина Тараса звивалась поволі
Й губилась у шатах шовкового цвіту.
Мов ластівки, думи все бились в неволі,
Свободи чекали і прагнули світла.
2
А десь біліла батьківська хатина,
І зорями стелився небокрай.
Там пахли чорнобривці попід тином
Та молодо шумів зелений гай.
Та ось художник взяв барвисті фарби,
І квітами заграло полотно,
А думи все пливли, неначе хмари,
І мальви червоніли під вікном.
Вже смуток опадав зеленим листям,
Замріяний художник все писав –
Йому всміхалась дівчина в намисті,
І тихо день змальований згасав.
А рідний в’ яз низесенько вклонявся –
В вечірніх тінях день він приховав,
І раз по раз у серці щем з’ являвся,
Неначе човен в морі виринав.
3
Стежина Тараса звивалась поволі,
А серце замріяне прагнуло волі.
Вишиваночка моя
Розмаїттям цвіту грає вишиванка,
Мов упав на поле кольоровий рай.
І сплелись в віночок і волошки, й маки –
Вишиваю рідний, серцю милий край.
Ось стелю ліси я і Карпатські гори,
Рути запашної зазоріє цвіт.
Золоте колосся в хвилях, наче море, -
Залишаю з ниток росяний я слід.
Тут в кружлянні чайки зустрічають ранки –
У Дніпрових хвилях їх життєвий світ.
Хай же одягають люди вишиванки!
Символ України – вишиванки цвіт!
Зимняя рапсодия
В лёд заковала, украсила мехом,
Звон тишины льёт серебряным эхом.
Звёзды ликуют, всё ярче их блеск,
Ночь лучезарна в бездонье небес.
Воздух морозный волною клубится
И хрусталями на ели ложится.
Тешится месяц сиянья лучом,
Падают звёзды в заснеженный холм.
- Раздел: Поэзия-2018
-
Автор: Лидия Алексеева
- Город: г.Васильевка
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 19-11-2017, 16:35
Новость отредактировал: Lika - 20-12-2017, 16:20
Причина: исправление замечания
