марнодні

марнодні розсипались піском по німих краєвидах,

облущувалися тоненькою плівкою з пересохлих мембран,

ненавиділи понеділки й подруг друзів відкрито,

але завжди втрапляли в один і той самий капкан.

вростали суглобами у кільця липкої циклічності,

застрягали в заторах міжгалактичних кратерів,

їм хотілось книжкового варенньозлипання, аж ніяк не публічності,

аж ніяк не марудної волі за шпилями та гратами.

їм хотілось лазурного неба з кокосовою тирсою,

капелюхів з соломи, букетів із м’яти,

їм хотілось зависнути десь між кипарисами,

між гіллячим голчастим м’яча поганяти.

порівно

допливти до одного берега,

сховатися за однією мушлею.

не маючи жодного стерлінга,

ділитися всім,

обмінюватися душами.

дихати одним повітрям,

так, щоб кисню - порівно,

вранці-літати з вітром,

ввечері-милуватися горами.

схибитися на одному космосі,

захворіти спільними мріями,

залишатися дітьми дорослими

з божевільними вчинками й діями.

не розчепитися б тільки в буденності,

не втратити поетичності в крилах

і побільше щоденної впевненості,

що лишилися одне одному милими.

***

Життя не буває забагато,

так само, як і смерті.

А ми щодня відбуваємо,

такі розгублені і затерті.

Такі пожмакані і розхристані,

такі розпухлі і набурдючені.

В пошуках власної істини

фасуємо дні на дюжини.

А час-підступна матерія,

має властивість танути.

В тенетах буденої алегорії

сьогодні в минуле кануло.

дике поле

І

настояне полинами,

вістрями стріл гаптоване.

кибитками й бордюгами

і засіяне, і заоране.

обпечиними животами курганів

горбисті шляхи прокладено.

маки червоні. маки, як рани

сповзають цівкою-гадиною.

та дике поле уже одомашнено.

дике поле уже приручено.

кам’янистим вологим зашморгом

повростали будинки над кручами.

ІІ

місто поглинає пащекою

(зубиська у три ряди).

потужні сталеві щелепи

скрегочуть вряди-годи.

місто ковтає жадібно,

як полуничний птріг.

кавалки вайлуватого диму

випльовуючи до ніг.

місто нахабно бреше.

говорить – було несмачно.

пилюкою, попелом креше,

туманами дихає часом.

дике поле

давно

не

дике.

дике поле

давно

не

диха.

коли ця жінка говорить

в її будиночку літають повітряні змії з чебрецю і гвоздики

у відчинені навстіж вікна визирають пуп’янки снів

у цих снах дуже затишно навіть нічним примарам

які безпомічно тануть у безкінечності млості наче у молоці

розправляючи крила метеликів у її снах

з нею радяться птахи як потрапити у вирій

переіснувати осінь без світла без їжі відбути зиму

пошерхлі пустелі у стомлених зіницях

проростають смарагдовим океаном шовкових трав

у її волоссі сонячні зайці влаштовують засідку крилатому вітру

а він і не проти стати в’язнем срібного павутиння

щоб хоч трішки мати причетність до неї

сизим паводком випадають тумани під ноги

перетворившись раптово на водоспади немеркнучих зір

налипають поступово ластовинням на загрубілі підошви

і мандрують по світу несучи разом з нею хрест

коли ця жінка говорить я завжди замовкаю

щоб не капнути дьогтем в тихоплинний солод думок

мовчки рахую борозди зморшок на сонцедайнім обличчі

і таки помічаю тони болю у кожній із них

занімілі хуртовини відчаю проклали стежки

над півмісяцями повік в кутиках обрисів повних вуст

її обличчя музей різноперих емоцій

це літопис побитих часом як міллю років

ця жінка не свята та я знаю що з неї напишуть ікону

зниклий безвісти
мідним дротиком мирний спогад в'їдався у пам'ять
десь на межі раннього літа й зимового сонцестояння
скільки місяців іще, років. чи вісім, чи дев'ять.
до жриць піднебесних треба відправити своє клопотання.

скільки ще тіл поглинуть окопи ротаті.
на зап'ясті - зиклий безвісти - болюче тавро.
міномети-гульвіси вибльовують кропив'яне багаття.
вибух за вибухом. ніби так завжди було.

він вдивлявся у сутінки розпеченого горизонту.
щоб не страшно в півголосу думав про се, про те.
він не знав, що назавжди лишиться у лоні Східного фронту,
із порепаних вуст не одна весна проросте.

марно слати листи.
адресат - німа вічність.
його степ давно прихистив.
колискові співає. підпалює свічку.
замість сонця і неба - хрести і хрести...

• Раздел: Поэзия-2018

• Автор: Катерина Теліга

• Город: Орлянське

  ---

  Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
  
  опубликовано: 12-11-2017, 11:06