Ой,осінь,осінь золотава!
Допоки не прийшов ще грудень,
Хвала тобі,і честь і слава!
Рілля хай диха в повні груди.
І заметіль із листопаду
Хай шелестить неначе злива.
Допоки грудень її вкраде ,
В сніги ще перші,полохливі.
А поки він іще в дорозі,
Степи жовтаві- розкошуйте!
Ще поки в змозі,поки в змозі
Останні пахощі даруйте.
І ви,граки,також радійте.
Чорніші від ріллі отої.
Чорнійте,ой собі чорнійте.
Ви кольору землі святої.
ОСІННІЙ СУМ
Упав крізь віти в сад осіннній вечір.
Як знав,що я самотньо в нім стою.
Небесну синь кладе мені на плечі,
Таку легку - не доленьку мою.
Тримай,тримай,бо плечі не зігнулись.
І не скорилась я гірким вітрам.
Бо я сама до себе повернулась,
Хоча не вся,бо щось лишилось там...
Зелений сад ще.Ледь торкнувсь багрянець
Верхівок лиш,позолотив рудим.
На волі я ,а ти -небесний бранець.
Ти - неба синь, а я - осінній дим.
Впадеш дощем у осінь посірілу.
Здивований?Вона не золота.
Пробач,що я тебе у ній не стріла.
Вже від їдкого диму я не та.
* * *
Шепіт осіннього листя,
Грона п'янкі винограду.
Біло-зелене обійстя
В сутінках пізнього саду.
Осінь казково- багряна
Степом пливе,як царівна.
Стигла краса не зів'яне,
А розквітає чарівно.
Хвіртку відкрила:"Стрічайте".
Теплим зігріла промінням.
Я їй:"Ми тезки,то ж знайте,
Жінка я також осіння".
Довго гадали сусідки,
З ким шепочусь я за чаєм.
І в прохолоді бесідки
Сивий світанок стрічаю.
* * *
Збираю росу,як святкове намисто.
А впало ж як рясно в ранкові сади.
Осінні тумани в багряному листі.
Ці краплі вологи- частинки води.
Римую слова я у зошит потертий,
Лягає рядками відкрита душа.
Із зошитом я поділюся відверто,
І кожен рядочок - частина вірша.
А сонце осіннє,хоч світитить - не гріє.
Сховає ,ще з літа обличчя рябе.
А прийде весна,як заполум'яніє.
І кожен промінчик- частинка тебе.
* * *
Упадем в нескошену траву.
Захмелієм в чебрецевім літі.
Сто разів помру і оживу,
Сто разів заквітну горицвітом.
Полетять за хмари журавлі,
Розкошлатять іх,немов перини.
І нема на всій оцій землі
Щасливіш,чим я тепер,людини.
Поле житнє,що не знає меж,
Колоситься до самого неба.
І ніхто у світі цьому теж
Не бував щасливішим від тебе.
* * *
В ярах зітхають скам'яніло
Скелясті береги.
Ще листопадом все стелило,
А вже сніги-сніги...
Упали ковдрою в долини,
В безлистяні садки.
А я душею й серцем лину
В римовані рядки.
Зима мережива наткала,
Взялась за вишиття.
І срібно-білим гаптувала
Тепер моє життя.
Такі узори,ой узори.
Я буду всіх не гірш.
А я вже скоро ,дуже скоро
Їй подарую вірш.
ОСІННІЙ РАНОК
Сховався туман,десь сховався за дахом.
Тремтить в прохолоді сполохана птаха.
Та ранок навшпиньки зайде на подвір,я.
Зігріє пташину і висушить пір'я.
А поки ще спить і село,і криниця.
І зірка спізніла іще чепуриться.
Посріблений місяць до неї моргає.
Поки сільські півні їх не сполохають.
Акація віти схилила безсило,
Останні листочки із себе струсила.
А поруч їй клени нашіптують оду.
А кажуть,що вірші сьогодні не в моді.
Десь ранок спізнілий іде із долини.
Віта по-сільському і клени ,й калину.
Поважно й пихато сьогодні ступає,
Бо знає,що кожен на нього чекає.
Потягнеться,ще ізпросоння ліниво.
Сховав у сорочці залатаній диво.
Й відпустить на волю - то спів солов'їний.
То ж ,доброго ранку тобі,Україно!
-
Автор: Чепурко Валентина
- Город: с. Покровское
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 11-11-2017, 13:47
