Увіходьте тісними воротами, бо просторі ворота й широка дорога та що веде до погибелі, - і нею багато хто ходить. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя, - і мало таких, що знаходять її.
Мт. 7:13, 14
І. Широка дорога
«І Бог на свій образ людину створив, на образ Божий її він створив, як чоловіка та жінку створив їх».
Але людські діти вимагають довгого догляду і виховання, тому помістив їх Господь в Едемський сад – перший в світі дитячий садочок. При цьому попередив: «але з дерева знання добра й зла – не їж від нього», бо знання іноді бувають передчасні.
Й росли, й гралися в Едемському садку під наглядом ангелів Адам з Євою і дорослішали. Першою дозріла Єва, дотяглася вона й спробувала, як це й буває в юнацькому віці, забороненого плоду пізнання й пригостила Адама. «І розкрилися їхні очі й стали вони немов боги, знаючи добро і зло». І стало їм зрозумілим побажання Бога: «Плодіться і розмножуйтесь». І пізнали вони радість любові й жагу до знань. Але «багато мудрості, багато печалі». Зрозуміли перші люди, що скінчилося їхнє безтурботне дитинство й почалося відповідальне доросле життя з його радощами та печалями. І також зрозуміли другу діалектичну сторону заповіді «плодіться й розмножуйтесь». Адже, все що має початок, обов’язково має і свій кінець, і на зміну старому приходить нове, а діди повинні звільняти місце на землі для онуків. Тобто зрозуміли, що вони смертні і що в смерті індивідуума, зміні поколінь закодовано розвиток і вічність життя. Це було велике потрясіння – мабуть найбільше, яке доводиться пережити людині.
Закінчилось рослинне (зараз модно говорити овочеве) безтурботне життя й почалося життя власне людське.
* * *
Ось про цей великий перелом у житті людини – тобто усвідомлення своєї власної смертності, реакцію на це, і ті зміни яке це усвідомлення викликає, ми й поговоримо.
Життя – це пух кульбаби.
Як страшно до судоми –
Над всі зневіри й зваби –
Це раптом усвідомить.
В. Базилевський
Що наше життя? Як блиск на небі, як черешневий цвіт.
М. Коцюбинський. Цвіт яблуні
Душа замре в передчутті безодні
І скотиться сльозою зі щоки.
В. Мороз
І ось, коли людина, а це зазвичай підліток, вперше глибоко відчула жах смерті і задумалася, виникає питання: «Як жити далі з оцим страхом, жахом у душі?», і підліток дивиться як живуть інші. Він бачить що переважна більшість старанно робить вигляд, що нічого не сталося, уникають розмов та роздумів на цю тему навіть на похоронах та кладовищах, відбуваючись банальним: «Усі там будемо». Тобто вибирають найбільш просте рішення, сховати як страус голову в пісок, або просто заплющити очі, як це роблять малі діти, коли бачать щось страшне. Людина вибирає шлях юрби, гурту, або як співали в часи моєї молодості:
И я пошел по дороге со всеми,
И я пошел по дороге со всеми,
И тем себя я утешал.
Цим шляхом ішли навіть визначні філософи та письменники.
Если будет она, не будет меня, пока буду я, не будете её.
Эпикур
Нас всех когда-нибудь поглотит небытие, умейте забывать об этом – вот в чем заключается мудрость.
Анатоль Франс
Гончаров был разборчив на впечатления. Душа его точно свертывалась от прикосновения к темным сторонам жизни.
И.Ф. Анненский
Своєрідним було відношення до смерті в письменника та лікаря В. Вересаєва, який писав що ніколи не боявся смерті, а з віком, навпаки, боявся пережити себе.
И умереть на солнце и на воле
Душистой смертью скошенной травы.
В.В. Вересаев
Але страх перед смертю – це один з механізмів примирення з жахом життя. Це запобіжник від такого способу вирішення життєвих проблем, як самогубство, особливо підліткове та юнацьке.
Кому-то хочется, чертовски,
Погибель славную найти.
Виталий Маценко
З іншого боку є й інші способи втечі від складнощів та іспитів життя, і вони добре відомі, – це поступове самогубство: алкоголь, наркотики «легкі» та важкі, певною мірою втечею від життя можна назвати й азартні ігри, а зараз і новий спосіб, що очевидно замінить за своєю масовістю середньовічну релігійність – втеча у віртуальний світ.
«Люди часто забывают простую истину, что все они смертны. Они хотят оградится от сознания своей смертности суетой, а ведь мысль о смерти должна не пугать, а облагораживать. Есть три принципа отношения к смерти. Первый принцип: «Все равно умрешь. Хватай, что можешь!» Второй принцип: «Все равно умрешь. Живи, как живется». Третий принцип: «Живи для других, и ты не умрешь».
…Собственно говоря, и смерть – это тоже та даль, за которой есть «своя иная даль», которая может быть, зовется «бессмертие».
Евгений Евтушенко
Люди спасаются только слабостью своих способностей – слабостью воображения, недуманием, недодумыванием.
И. Бунин
Взагалі, як пише В.А. Жадько, варіантів виходу безліч, але головні, мабуть такі:
а) чуттєва насолода – гедонізм;
б) свідомий відхід від суспільства – аскеза;
в) пошук світо відповідності – пізнавальна діяльність.
Звідси ж і витоки всіх світових релігій. Адже коли людині стало страшно в її житті може трапитися людина релігійна, яка вкаже шлях спасіння церковного (гуртового). І це далеко не найгірший шлях, правда, при умові щирості, а не лукавства пастиря і учня.
И пока есть смерть, Церковь незыблема…
Кто тогда даст вам сладкую веру в бессмертие, в вечную жизнь, в вечное блаженство.
Ведь только смерть развязывает все земные узы, и не кажутся ли вам эти слова – свобода и смерть – простыми синонимами.
Л. Андреев. Дневник Сатаны
В той же час сліпа віра може втнути жарт.
Не истиной христианского учения, а болезненной боязнью смерти, черта и ада веет от Вашей книги.
В. Белинский. Письмо к Гоголю
З іншого боку перехід від масової релігійної свідомості до епохи «буржуазного індивідуалізму» породив чергову кризу, яка веде або до очищення, або навпаки. Ренесанс, Просвітництво, Реформація виділили людину з юрби, зробили її особистістю, але втративши віру колективну, церковну не всі знайшли особистий шлях до живого Бога. Цей нездоровий егоїстичний індивідуалізм і породив цілу плеяду співців темних сторін і глибин людської психіки, спроб аналізу патології свідомості, як серед письменників так і серед вчених та філософів, починаючи з Ф. Достоєвського, Л. Андрєєва, Шопенгауера, Ніцше, Ж.П. Сартра, Ясперса, Гайдеггера, Камю, Кафки і т.д.; плеяду талановитих і не дуже плакальників, скигліїв, співців катастроф. Можна згадати й диспут Івана Карамазова з Сатаною, і вже згаданий Щоденник Сатани та Анатэму Л. Андрєєва.
Варто згадати слова Мартіна Гайдеггера: «Філософія – повна протилежність будь-якій заспокоєності та забезпеченості. Вона вирва, що затягує людину. Жоден із тих, хто пізнає, не стоїть кожної миті так тісно до краю помилки, як той хто філософствує».
В чудовій збірці філософської лірики «Я связь времен», Москва, 1989, розділ поезії XIX століття так і називається «Мятущийся Демон», адже шлях особистості, це певною мірою, бунт людини яка дозволяє собі пошук індивідуального шляху. Якщо в Європі це правовий, договірний шлях Фауста та Мефістофеля; в Росії – шлях демонічний: бунту проти «священних і непорушних» устоїв і влади; в Україні – бажання посмикати чорта за хвіст чи торкнутися бороди Бога. Але це зовсім інша тема і, я думаю, ми до неї ще повернемося. Ми розглянули найбільш прості, доступні й масові способи вирішення цієї проблеми – широкий шлях.
ІІ. Вузька дорога
Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злих, бо Ти при мені.
Пс. 127 (126): 3
В свете momento more мир делится на людей, живущих со смыслом, полной содержательной жизнью, и людей живущих абсурдной, бессмысленной жизнью.
Юрий Боров
Тепер же поговоримо про вузький шлях – шлях філософів, мислителів, мудреців, богословів та митців. Шлях не втечі від Вічності, а навпаки розширення меж свого Я в просторі та часі, шлях стикання-доторкання та причетності до Вічності, до Бога, ризикований але плодотворний шлях споглядання-спілкування з Безоднею.
Сміливо заглянули в цю прірву Лев Толстой, Іван Тургенєв, близько підійшли Іван Бунін, Михайло Коцюбинський. Не просто прогулялися над прірвою, а й полишили чудові віхи-дороговкази та перестороги Борис Пастернак та Леонід Мартинов.
Поговоримо про таке надзвичайно важливе значення розуміння смерті, короткочасності людського життя – як стимулу для активного, творчого, натхненного життя. До відчуття смислу і значення нашого такого короткого життя, яке можна й треба наситити враженнями, подіями, а можна просто згаяти. І краще ніж наші великі мудреці і класики мабуть не скажеш.
У всеядности – суетность, а суетится перед лицом вечности все же не стоит.
Михаил Козаков
Ми не завжди владні над подіями, але в нашій силі згадувати добре, чи, навпаки, колекціонувати, всілякі неприємності та негаразди. Або як сказав Юрій Рибніков:
Счастье – это умение забывать плохое и помнить хорошее.
Люди – преходящие пылинки вечности. И только те, кто ощутил свою причастность к этой вечности и Великому Единому, еще что-то могут. Но они не короли, они – Великие Души. А короли умирают, их дворцы – тоже.
Лама Ладака
Смерть – натхненна муза філософії; без неї філософія навряд чи б існувала.
А. Шопенгауер
З м'якою іронією про це ж пише київський філософ Віталій Маценко:
Чужая смерть подталкивает к жизни,
И запах леса хочется вдохнуть.
Тут-то он и принялся за дело –
Сразу вдохновенье овладело,
Потому что смерть его задела,
Понял он, что надобно спешить.
Леонид Мартынов
Когда б ночами у стола
Меня бы вечность не ждала.
Надо быть верным бессмертию, этому другому имени жизни, немного усиленному.
В других вы были в других и останетесь. И какая вам разница, что потом это будет называться памятью. Это будете вы, вошедшие в состав будущего.
Искусство всегда, не переставая, занято двумя вещами. Оно неотступно размышляет о смерти и неотступно творит этим жизнь.
И мы с тобой последнее воспоминание обо всем том неисчислимо великом, что натворено на свете за многие тысячи лет между ними и нами, и память этих исчезнувших чудес мы дышим и любим, и плачем, и держимся друг за друга и друг к другу льнем.
Борис Пастернак
Искусство не есть ли попытка крикнуть «прощай» громче других. Найти ему форму, способную как можно дольше выдержать давление времени.
Дмитрий Савицкий
Поэта долг – пытаться единить
Края разрыва меж душой и телом.
Талант – игла. И только голос – нить.
И только смерть всему шитью – пределом
И. Бродский
Веками поиски уму землян присущи,
А истина едина и проста:
Соединилось прошлое с грядущим
На жестких перекладинах креста.
Ольга Асауляк
Для людей обдарованих, Великих Душ, творчість це один зі способів протистояння смерті, але є доступні кожному способи – це розширення свого я знаннями історії цього світу й свого роду, в тому числі; співбесіда з велетами людського духу.
-
Автор: Юрий Безух
- Город: Нижние Серогозы, Херсонская обл.
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 31-10-2017, 18:31
