Эльвира Шамшина
***
А солнце лучистое, цвета ванили,
Отчаянно хочет, чтоб мы полюбили,
Чтоб верили: есть в жизни место и сказке,
И не принимали подвох за подсказку.
А солнце игривое, цвета пшеницы,
Судьбу нашу вяжет, как петли на спицах.
Охотников мало с судьбой состязаться –
Любовь ведь не может нам просто казаться.
А солнце небесное, радуги цвета –
В нем жизнь и любовь, и закаты, рассветы.
И если судьбой предназначен нам кто-то,
Неважно, какая при этом погода…
***
І світ, і простір, і безмежжя,
В тобі – усе, до чого прагну.
А в серці не вщуха пожежа –
Яка ж ти невтоленна спрага:
І не кінець, і не початок,
Не сон і нібито не привид.
Не вистачає сил мовчати,
Навчусь очима говорити.
А вартий хто моєї правди?
Цей світ і простір, і безмежжя?
Я ладна все тобі віддати.
Ти мій.
І світ – мені належить!
***
Я не втомилась ще чекати,
Ти просто двері відчини.
Гру скінчено, всі бито карти –
Час усміхнутися весні,
Відчути той нестримний подив,
З яким все оживе за мить,
І з давніх мандрів чи походів
Ти прийдеш – сонце заяснить.
Я вірю силі Персефони,
Родючій з-понад всіх богинь,
Вже чую Великодні дзвони –
Ти повертайся і спочинь…
***
Господи, прости мені неласку,
Що не можу визнати цю суть:
Я молюсь чи визнаю поразку,
Нескінченне: буть а чи не буть?
Суперечки цілого століття.
Гамлет як безсилий ідеал,
Потягом до світлого зігрітий –
Він передбачав гіркий фінал!
О ненависть, зрада і незгода,
Що спалили внутрішні світи…
Де ви, доброта, любов і врода –
Я боюся! Господи, прости!
***
Я знайду тебе там,
Де сивіє туман,
Де над обрієм сплять небосхили
І назустріч вітрам
Йде і йде караван –
З ним і душі на прощу ходили…
Я знайду тебе там,
Де шляху вже нема,
Де на кожному храмі засуви.
Запалю фіміам,
Щоб почув мій Адам –
Не зупинить мене і Везувій.
Я знайду тебе… там,
І нехай цей туман
Заважає шукати дорогу.
В цім житті кожен сам
Зводить хижу і храм,
І тим самим долає тривогу.
***
Каждому нужно немного тепла,
Лодку на речке, а в ней – два весла,
Берег, к которому можно пристать,
Сердце, способное верить и ждать.
Счастье не в том, что тебе повезёт
Плыть по теченью, не зная, где брод…
Место под солнцем, амура стрела –
Каждому нужно немного тепла.
***
Какое тихое прощание,
Безветрие и плеск волны.
Сердечный крик и рук касание –
В своем мы выборе вольны.
Какое острое пожатие,
Кольнуло, но не обожгло.
Твое «прости» - моё распятие,
А все иначе быть могло.
Какое горькое молчание
И предсказуемый финал.
Ты повторил ошибку Каина.
Покинь же звездный пьедестал!
***
Тишина и море – это ли не сладость
Суматошных будней, скоротечных дней.
Знать бы Божью волю: сколько мне осталось –
Тишины и моря жаждала б вдвойне.
Птичьи танцы в небе – словно игры в прятки
С высью, спелым солнцем, гребневой волной.
Я взахлёб любила, думая украдкой:
Тишины и моря много для одной!
Не искали в душах мы уединенья,
Не искали в море отраженья звёзд.
Попрошу у Бога для себя прощенья,
И молясь и плача, среди птичьих гнёзд.
-
Автор: Эльвира Шамшина
- Город: Бердянск
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 31-10-2017, 16:16
