Мої сумніви і страхи
Не знаю, чи варто мені
тягнути цю справу далі?
І ніби вдається як слід,
та все-таки чогось не вистачає.
Логіка моя завжди працює
і фантазію чомусь перемагає.
У творчості не має того бути,
тому мене це зупиняє.
Мене дратують критика і похвала,
особливо від тих, хто не вміє.
Хай вони сядуть на свої місця
і до мого життя хай не лізуть.
Якось з тим впораюсь сама.
Не їм казати, що мені потрібно.
Сама з*ясую, до чого є талант,
і до якої галузі я здібна.
Сумнівів у мене повно,
бо не дуже впевнена в усьому.
Не розумію, що насправді добре
і краще жити допоможе.
Мені складно вибрати своє,
не хочу всіх копіювати.
Той те зробив, таке вже є,
і лише я повзу позаду.
Я втомилася від існування,
мучать байдужість і злість.
Захотілося мати нормальне,
але страх усі бажання їсть.
Страшно щось нове почати,
бачити нових людей навколо.
Страшно до всього звикати,
коли скрізь повно чужого.
Як перебороти ті страхи?
Хто мені це пояснить?
Як не пропасти через них
і гідно все життя прожить?
Таких людей, на жаль, нема.
Усі колись чогось боялись.
Видно, маю впоратись сама,
щоб ні про що не шкодувати
27.09.2017
Довіра
Довіра – річ тонка й тендітна,
обірватися може за мить.
Коли той, кого вважала рідним,
став мені далеким і чужим.
Що його до того підштовхнуло?
Чому він став саме таким?
Чомусь і я від нього відвернулась,
бо був своїм, зате пішов ніким.
Я довіряла все, що мала:
життя своє, всі таємниці.
Він з того всього посміявся,
і заявив, що це дрібниці.
Може і погано я робила,
довірявши занадто чужим.
Які моїх старань не оцінили
й залишили страждати з усім.
Настане час, коли і я повірю
Без сумніву, без особистих жертв.
Я знаю: дочекаюсь того, у що вірю,
Зніму із себе той страждальний хрест!
01.10.2017
Самотність
Для мене це давно не новина.
Цей стан вже звичний для душі.
Я люблю бути скрізь сама
і часто замикаюся в собі.
Не хочу всім я відкриватись
і довіряти цінності свої,
щоб потім довго не страждати
і не стогнати, що були не ті.
Тому відштовхую від себе всіх.
Байдужі наміри і плани.
Хай навіть грошей мають повний міх -
не повірю жодним обіцянкам.
Доводити мені не варто
про свої всякі почуття.
Я впевнена і твердо знаю,
що проживу сама життя.
Я витримаю все сама,
і сили вистачить надовго.
Бо коли гідного нема,
найкращий вихід – це самотність.
15-16.10.2017
Прийди!
Де ти, моє кохання, бродиш
і звістки жодної не подаєш?
Чому до мене в гості не заходиш
і чаю теплого не п*єш?
Я стіл уже давно накрила,
і надворі вже чутно запахи
того чаю, що тобі заварила
з різних квітів на твої смаки.
Ходи, поки він іще теплий,
поки я ще хоч трохи чекаю,
щоб терпіння моє не замерзло,
і все решта, що ще відчуваю
Ходи, бо я втомилася чекати,
і чай уже холодний, несмачний.
А тебе на горизонті не видати –
все заступив туман густий.
Його розвій нарешті і ходи.
Я не хочу більше чекати.
І тобі нагрію свіжої води,
і відчуєш квітів аромати
Дам тобі усе, що серцю миле,
і що душа твоя бажає,
Щоб ти мене не залишило,
а забрало до свого раю.
Я тебе ніколи не покину
і буду з тобою завжди.
Прийди до мене хоч на хвилину!
Я тебе прошу: «Прийди!»
20.10.2017
© Тамара Цегельнюк
Вулкан емоцій
Емоції киплять як лава,
у голові почався землетрус.
Ідеї ніби йдуть цікаві,
але бажань у мене нуль.
Каміння гепнуло щосили
і тріщить кожна кістка від болю.
Здається, дірку там пробило;
Звідти нечисть виходить на волю.
Їй не треба віз і паспортів,
і відміток різних на кордоні.
Ні на мить не тримаю її.
Хай собі йде і дасть мені спокій.
Хай вона вгамує той вулкан,
охолодить розпечену лаву.
Хай пливе далеко в океан,
де їй буде без мене цікаво
І зникнуть стреси, хвилювання,
і посміхнеться всім душа моя.
З*являться надії й бажання,
коли знову творитиму я
©Тамара Цегельнюк
02.11.2017
Розмова з котом
Киць-киць-киць, котику мій милий,
ходи до мене на коліна,
Вгамуй той біль нестерпний, дикий,
щоб я плакати не хотіла
Поклади мені свою лапку
і ще погладь хвостом пухнастим,
і розкажи на вухо казку,
де душа не така нещасна
Занеси мене у світ чудовий,
де немає зла, лише добро
Сили свої я там відновлю
і ще відчую твоє тепло
Не бійся і ходи до мене,
щоб зігріти всю душу мою.
Твоя казка – моє натхнення.
Так я, котику, тебе люблю
©Тамара Цегельнюк
05.11.2017
Вставай, Україно!
Україно, вставай нарешті!
Вийди з того глибокого сну!
Поглянь на все навколо себе –
так ти зрозумієш суть усю.
Ти розірвана з усіх боків:
за землю воюють чужинці;
лише гроші потрібні «своїм»,
а гинуть прості українці.
Скрізь чути стогони, плачі.
Уся земля тремтить від крові.
І тішаться хитро «свої»,
бо запахло грошима знову.
Поглянь, як торгують тобою,
і як віддають найцінніше!
Вставай! Поверни свою волю!
І все буде так як раніше.
Я вірю, що розквітнеш ти,
а чужинці забудуть про нас.
Тільки прошу одного: «Не спи!
Прокидайся, поки є час!»
©Тамара Цегельнюк
08.11.2017
Нічна пора
Скрізь стемніло, і настала ніч.
На небі зірочок не видно.
Вже до сну готуються усі,
а я чомусь лягаю пізно
Ніч для мене – роздумів пора.
Думаю бо навіть уві сні.
Як то жити далі? Що не так?
І чому не така як усі?
Питання ці складні і довгі.
Відповіді знаю лише я.
Бо саме така моя доля,
і від мене залежить вона.
Багато думати ще можна.
Для чого й існує голова.
Але вона уся тривожна
від безлічі переживань
Щось погане мучить постійно,
викликає в мене плач і страх.
Ну не можу заснути спокійно
і кручусь як шило по боках
Спати пора: година пізня!
Це і вас стосується, думки!
Бо на сьогодні ви всі вільні!
Ідіть кудись хоч назавжди!
©Тамара Цегельнюк
12.11.2017
-
Автор: Тамара Цегельнюк
- Город: Рогатин
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 30-10-2017, 14:18
