Я вас любив...
***
Я вас любив, та люблю і досі,
Хоч на серці сивий дощ,
Упав, зронивши на порозі,
Сльози хмар – посірілих площ.
І нехай пливуть ті хмарки безтурботні,
Кликали у вись – та я мовчав.
А що ж мені, таких, як я – тисячі і сотні,
Таких, як ви – ніколи не стрічав.
А що у висі тій? Кого я там не бачив?
- Людей достатньо бродить по землі,
На жаль, одурених, незрячих,
Ногою майже у петлі.
А що на землі? – Тут усе я бачив,
На плакучій, своїй землі :
Хтось за Господом аж плаче,
Хтось – радіє сатані.
Та ви не з них - я знав,
Бо у кожнім вашім кроці,
Життя буя під шелест трав,
Немає фальшу від емоцій.
І знаю я – вас ніколи не зустріну,
І нехай думки не потривожать,
Любив я двічі – вас і Україну.
- На кохання не ворожать.
Лиш дощ в душі моїй різьбив,
Печальні ноти безголосі :
- Я вас любив.. Я вас любив..
…Та люблю і досі…
Зоряний букет
Сон прходить теплим сонцем,
падає до твоїх віч.
Зірву зірок я за віконцем,
принесу тобі у ніч.
Заплету у тихе небо
зірок омріяних букет.
Кожна з них - для тебе
грає барвами комет.
Кожна - різна,кольорова,
біжить сторінкою поем,
тобі віддатися готова,
золотим шуміть дощем.
Тримай - для тебе зоряне суцвіття
мерехтить,палає уночі.
Згасне день,промайнуть століття,
а зірки з тобою на плечі.
***
Ніч і ти
Сижу,пишу,і поглядаю з підвіконня
Подивись же ти в моє вікно
Спалахнула ніч - глибокая безодня
Покрила місто сонним полотном
І тобою ніч покрила
Стріляють думки в голові
Як ти замріяно очима
Водила в небо,по землі
Як ти замріяно дивилась
Посміхалась,не мені
Мені - лише разок явилась
Яскравим полум'ям зорі
***
Про неї
Її очі як зорі серед ночі
Такі красиві і такі хороші
Як золото стиглого колосся
Пахне весною
Чарівне її волосся
І душа радіє влітку і зимою
Усмішка з вуст білосніжна
Світліша сонця променів ясних
Завжди привітна і сама ніжна
Ніжніша цвіту квітів тих рясних
Її краса прозора й чиста
Як та роса на сонці,
Радісна й барвиста
І навіть місяць не такий красивий
У своїм світлі променистім
І поки грає синє море
Серцям гарячим не згоріть
Я ходитиму в лісах,у горах
Лише б колись її зустріть.
***
Приснись мені
Приснись мені,приснись мені
Я так давно не бачив сни
Лиш осінні ліхтарі
Прогортають днів листи
Повір мені,повір мені
Як діти вірять в чудеса
Я відштовхнуся від землі
Щоб упасти в небеса
Може там тебе знайду
Може там тебе побачу
А як ні - то упаду
На землю рідну і заплачу
Ніхто сліз тих не почує
Не підійме душу із землі
Поки в жилах кров пульсує
Ти являєшся мені.
***
Вона хотіла любить
Сонце заходить і зорі видніють
Хмари кудись повільно пливуть
Ходять вскрізь люди - кохають і мріють
Щасливо і просто живуть
Та в натовпі сірім кинулась в око
Дівчина,що у сквері сидить
Кинувся погляд печальним пороком
Вона хотіла любить
Губи тріпочуть і трусяться руки
Холодні долоні ніхто не зігріє
Серце горить,але від розлуки
Так безнадійно,повільно зітліє
Погляд ласкавий у небі шукає
Ту зірку,що видніла лиш мить
Вона пам'ятає як сильно кохає
Але від нього згорить
А люди вскрізь ходять,сміються
Вигукне хтось : " Як хочеться жить ! "
Сквер. Дощі сльозами поллються
Вона хотіла любить.
***
Сонати долі
Дощ..з дерев вітер листя зриває
На землю мокру тихо кладе
Часом...і в житті от буває
Доля людей від людей відриває
Насміхається..і нещадно іде
Ніхто не може від долі тікати
Сам все знаєш..не втечеш
Заблукаєш та будуть шукати
На заході стане смеркати
А вночі ти підеш..
І ти хочеш її наздогнати
Мучаєшся..мабуть,услід їй кричиш
Хмари..місячні сховались сонати
А серце вогнем палає спитати
Чом ти у душах звучиш?
***
Тисяча його листів
Не згадати,чи вино
думки Її,Його сп'янило,
чиє серце гірко розмальовано?
Чиє радіє у чорнилах?
Не згадати,як давно
Її зима і снігопади,
в душі посіяли добро,
та нікому зібрати.
Не згадати,де воно?
Кохання, бродячи стежками,
Вона пройшла Його вікно-
так написано рядками.
Вона пройшла,не оглянулась,
та тільки вітер засвистів-
Її волосся колихнулось,
як тисяча Його листів...
***
Людиною бути
Потрібно в житті багато зробити,
вершин багато здобути,
мало цього,щоб любити-
потрібно людиною бути.
Йтимеш у дощ,чи в сонячний день,
на шляху бідняк-подорожній:
весь у рванні співає пісень-
не кажи,що кишені порожні.
Не кажи,що їсти не маєш,
коли кішка очима попросить,
а звідки ти знаєш?
Кошенятам може приносить.
Не кажи,коли клена пиляєш,
що немає лежачих дерев,
коли качку в лісі стріляєш,
не почувайся як лев.
Тобі багато потрібно зробити,
вершин багато здобути,
душа твоя-камінь розбитий,
коли ж людиною бути?
***
Нічні таємниці
Я стану над тихою річкою
на одинокім мосту,
поговорю мрійливо із нічкою,
вітер хитає лозу.
Стану її я просить
таємниці свої розкривати,
вона скаже умить :
моя таємниця-кохати.
Місяць злото присвіте
на небеснім посту,
нашим серцям горіти,
збивавши холодну росу.
Нашим серцям між річкою
єднатись у річку одну,
що золото-небесною стрічкою
запліталась в дівочу косу
***
Філософія ночі
Серед ночі купа думок
і сон не приходить.
Море зірок,і час як пісок
зачаровує подих.
І чути в нічній тиші
як вітер шелестить.
Хтось тихенько пише,
а хтось тихенько спить.
Хтось своїм мовчанням мстить,
хтось з життя пізнає урок,
хтось тихесенько стоїть,
а хтось робить перший крок.
лічимо години й хвилини,
а десь чекають, рахуючи роки.
Я не художник,а ви-не моя картина,
ви-витвір власної руки.
Десь кохають,втрачаючи надію,
а десь люблять,і вірять в цю любов.
Хтось сам будує свою мрію,
падаючи,але йде вперед..знов і знов..
-
Автор: Богдан Гирич
- Город: с.Гаї Роменського р-ну
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 12-10-2017, 17:15
