Спасибі, мамо
Матусенько, спасибі вам за те,
Що Божим словом повнився наш дім.
Були ви берегинею у нім
І в наших душах сіяли святе.
Ми на колінах перед образами,
Здійнявши вгору рученьки малі,
Немов злітали в небо від землі,
Повторювали «Отче наш» за вами.
Так голосно, щоб чули в небесах.
І свічечка горіла на столі –
Цей охоронець світлого в імлі,
Котре добром світилося в очах.
Змагаючись з утомою і сном,
За нас молились довго й ревно ви…
Слугують, мамо, ваші молитви
І дітям, й внукам захисним щитом.
Сприймаєм, як своє
Пливуть у небі хмари чередою.
Без Господа хіба б вони пливли?
Він квіти рясно покропив росою.
Луги без Нього як би зацвіли?
Які прекрасні височезні гори!
Це їх Творець під небеса підняв.
Чи так бурхливо вигравало б море,
Якби він хвилі сам не розгойдав?
Чи так пшениця зародила б рясно,
Сад щедро б яблук, слив і груш вродив,
Якби не дав дощу та сонця вчасно?
З Його благословення стільки див!
Про все живе Бог дбає без кінця.
І їжу, й одяг, й дихання дає.
Усе на світі – діло рук Творця,
А ми чомусь сприймаєм, як своє…
Ти – милосердя Джерело
Який Ти, Боже, довготерпеливий -
Межі терпіння начебто нема.
Чи має право їсти хліб лінивий,
Що серп з косою зроду не тримав?
Який Ти, Боже, щедрий понадміру.
Даєш й тому, хто в тебе не благав,
Хто вже давно свою знеславив віру
Та на сучасну, модну поміняв.
Твоя любов безмежна до людини.
Твої обійми щирі та міцні.
Й того зігрієш, хто ані краплини
Не дав тепла нікому на землі.
Ти хочеш, аби кожен був щасливим.
Ти – справді милосердя Джерело,
Даруєш радість богобоязливим
І тим, що сіють й пожинають зло…
Не хитруймо з Богом
Не думаймо із Богом хитрувати.
Сказали «так», то не кажімо «ні».
Не прагнім на свій розсуд виправляти
Його Святі Закони неземні.
Не думаймо із Богом жартувати,
Не знаємо, які Його думки.
Самим не слід дороги торувати –
Для нас вже Ним накреслені стежки.
Не тішмося, що можна все зробити,
Десь осторонь тримаючи Отця.
Давно, мовляв, навчилися творити
Ніскілечки не гірше від Творця.
Не вчімось лиш рожевим малювати.
Сум з радістю у купі не дарма.
Начорно може Бог пофарбувати,
Митець, якому рівного нема.
Не пробуймо від Бога вимагати:
Його ми діти, то нехай дає!
Бо мусимо вкінці прозвітувати
Не за чиєсь, а тільки за своє…
Говоримо: Бог довготерпеливий.
Згрішу, покаюсь – і усе простить.
Та він й Суддя, до того ж справедливий,
Тож вирок може пролунати вмить.
З надією молюсь
Не хочу знати, що мене чекає.
Не вірю екстрасенсам, знахарям.
Кому із нас їх лік допомагає,
Якщо Господь не допоможе нам?
Не хочу знати, що мене чекає
Ні через мить, ані через роки.
Чи краще хтось, ніж Бог, про мене знає –
Один у світі Знахар на віки?
Не хочу знати, що мене чекає:
Життя казкове, чи в гірких сльозах.
Чи хтось комусь свій хрест перекладає,
Який він ніс роками на плечах?
Не хочу знати, що мене чекає.
У твої руки, Боже, віддаюсь.
Чи краще хтось, ніж Ти, про мене дбає?
З надією до Тебе я молюсь.
Не знаю
Не знаю, скільки ще мені відведено.
Десятки літ? Один рік? День? Півдня?
А що, як Богом риску вже підведено
Під звітом, що недописала я?
Щось виправити вже ніхто не зможе
Там, в небесах, у прес-секретаря.
Душа роздерта болем серця…Боже!
Ще так багато не зробила я!
Жаль стане днів, прожитих марно мною.
Все думала: ось завтра й дороблю…
Із чим постану я перед Тобою?
В печалі низько голову хилю…
Пробач
Як надійде? зі світом розставання,
Візьме в свої обійми смерть-палач,
Господь слова почує як зізнання:
«Була я маловірною. Пробач.
Так часто не годилася з Тобою.
Вважала, що в усьому я права.
«Бери свій хрест і слідом йди за Мною…» -
А я немов не чула ці слова.
Твої слова, що сказані мені.
Пробач, але забракло сил нести
Свій хрест в житті крізь зливи та вогні…
Хіба не Ти прийшов допомогти?
Пробач, була глухою і сліпою,
Скували душу пристрасті людські.
Навіщо йти дорогою вузькою,
Якщо широкі серцю більш близькі?
Пробач мені за всі гріхи свідомі,
За кожне слово, кинуте у час.
За ті думки, що нам обом відомі,
За кроки, що лиш віддаляли нас.
Пробач всі мною вчинені провини.
Тебе я ними розпинала знов,
Хоч відчувала: небеса щоднини
Мені дарують ласку і любов.
Пробач, що нарікала на життя.
Твої дари сприймала як своє.
Прийми це запізніле каяття
І запізніле «дякую» моє».
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 28-11-2016, 21:32
