***
Я вам дарую іскорку життя –
Яскраву , чисту , мов маленька зірка ...
Чи вона згасне й піде в небуття,
А може їх одразу стане кілька...
Я вам дарую іскорку життя ...
Хтось приховає – і отрима попіл...
Хтось –зорепадом ясним в майбуття
ЇЇ відпустить ... і – розділить навпіл!
Палатиме від щирості душі.
Якщо вона відкрита, ніби діти,
Розтопить кригу, і зігріє всіх,
Найяскравішим вогнищем засвітить!
Я вам бажаю нині і щораз,
Коли тримаєте її в долонях,
Щоб цей маленький вогничок не згас,
Думками пломеніючи у скронях!
Вам щиро, від душі бажаю я –
Наперекір щоб всяким перешкодам
Світила Ваша
Іскорка
Життя
Як маячок, як Божий дар, як нагорода !
***
Є запитання вічне й достеменне,
Немов відкрите у життя віконце:
Чи ще посвітить сонечко для мене,
Чи зможу я – для когось стати сонцем?
Слова свої, мов бісер у намисті,
Нанизую на сонячні тенета,
І з них думки свої складаю чисті ,
А це – хороша у житті прикмета!
У нас з тобою справ – край непочатий,
І стільки ще багато нам зробити!
Мій друже, сонячних людей багато,
І нам ще довго – в світі цьому жити!
Я намалюю світлий день...
Малюю світлий день і без прикрас
В нім щастя додаватиму краплини,
І запрошу знов кожного із вас
На ці ,світліші у житті, світлини....
Я щиро намалюю доброту,
Щоб кожного в промінні цім зігріти,
І мрію заповітну , й висоту,
Щоб ви могли до неї долетити!
І зовсім щедро ще додам сюди
Я оберемки українських квітів!
Веселку радощів, хмаринку із журби,
І маки пам?яті,щоб в світі цьому жити!
Якщо Ви посміхнулись в об?єктив,
З цієї миті знов зоріють очі...
Ну, все, знімаю! Птах он полетів! –
Все буде добре. Це я знаю точно.
Малюю світлий день і без прикрас
В нім щастя додаватиму краплини,
І запрошу знов кожного із вас
На ці, світліші у житті, світлини...
Заповітне...
Скільки ж їх у житті ,потаємних стежок тих несказаних
У великому світі – не віда ніхто і не зна...
То рівненьких, немов те проміння, то в вузлик зав?язаних,
Та дорожча з усіх заповітна стежинка одна.
Та доріжка від серця до серця пронизана вічністю.
Не підвладна вона перешкодам, рокам і життю.
З життєдайних джерел – тепле сяйво магічності,
Моя пристань, де бачу матусю рідненьку свою.
Тиха радість, тут зорі світитимуть ласкою,
Візьме скрипочку ніжно свою невидимка-цвіркун...
І обернеться світло дитячою казкою
Й забринить ця мелодія безліччю трепетних струн!
Дотик серця, той погляд святою молитвою,
Незгасимим свічадом в житті запалає моїм...
Ось такою – небачено доброю й світлою
Я стежинку цю зоряну й дітям своїм заповім.
Дівчина і Війна.
( Христинці Панасюк, співачці, яка несе людям своє Світло)
Налетіла та хижою птахою,
Чорним вдерлася в душу вона,
І тримає й тримає над плахою
Найсвятіше ця підла Війна.
І червоно-гіркими річками сліз
Отруїла все наше життя,
І, здається, навічно уже ця злість
І не буде добру вороття...
Прийшла Дівчи?на, схожа на принцесу,
І очі,мов ті зорі,променять!
«Ми не суперниці з тобою і не сестри –
То годі вже із нами воювать!»
Війні у вічі та без остраху дивилась –
На радість друзям, на жахіття ворогам,
«І свій народ тобі, і нашу Україну
Я не віддам, я не віддам, я не віддам!»
Засміялась Війна та підкинула
Й додала ще брехні і вогню.
Наші воїни в небо поринули
Й не спитаєш у неї жалю.
«Подолаєш? Ану, зрозуміть пора
Боротьбу цю із ким ти ведеш!»
Ій дівчи?на: «Здолаю!Є Сили Добра!»
А Війна – реготала без меж.
В руці гітара – з бойовим мотивом !
(І, хто сказав – не для жінок війна?!)
Пліч-о-пліч з нею – Доброта і Сила ,
Така, якої у Війни нема!
«Мої пісні – мов птахи сизокрилі,
Летіть по світу, піднімайте вільний дух!
І відведіть мерщій від України
Вогонь і горе, сльози і біду!»
А дівчи?на все йшла та із піснею,
З батальйонами ночі і дні.
І ставало від пісні всім тісно нам
Й не було в нас рідніше рідні.
І, біснуючись,ніби скаженная,
На межі десь вогню і життя,
Відступала Війна ця страшенная,
Ця остання війна в небуття....
«Ми не суперниці з Війною і не сестри!» -
Сказала – ніби у полон взяла!
Вона завжди, завжди в моєму серці,
Ця Дівчина із Силами Добра!
Мiй Господи, спини цi чорнi хмари!
Ми в свiт прийшли цей, щоб нести в нiм свiтло...
Хтось з сонця нитку висмикне i вже
Засяє ця Земля для всiх привiтно,
Тут кожне тополятко – не чуже!
Мелодiї чуднi нас зачарують,
А в травах заблукаєш ти без меж!
Чудові люди,нам тепло дарують
Душi своєї... ми з тобою – теж!
Спинилась... озирнулась...i за обрiй
Мiй день мене в долоні обійма...
Тут – Мiй Народ, мiй вiльний, мiй хоробрий...
Позаду нього – пiдла ця Вiйна..
Все суне так огидно, і без кари,
Безмежно, беспардонно, без жалю!
Мiй Господи,спини цi чорнi хмари
I захисти людей, що я люблю!
Вона прийшла...побути до морозів
Вона з?явилась, як завжди, невчасно,
З насупленим, застудженим дощем,
Постукала у шибку... несучасна!
Й навпроти сіла, вкутавшись плащем...
І, не скажу, щоб дуже ій зраділа –
Думки без спо?кою...думки... думки... думки...
«Заходь... прийшла ж...» на каву запросила,
Щоб не були збіднілими рядки...
«Як поживаєш? – просто запитання –
Що но?вого на грішній цій землі?»
Уважно слухала мої щемкі зізнання
І раптом... усміхнулася мені.
Мій подив у очах, і біль, і сльози
Вона не вперше бачить в свої дні.
Вона прийшла... побути до морозів,
Щоб розділить це горе й дні сумні.
«Не поверну полеглих, не зігрію...-
Зітхнула лиш... - тепло моє – міраж!
Та я допоможу всім, як умію –
Поглянь, який яскравий камуфляж!
Дивись – патріотичні в синім небі
Жовтаві крони – куполи святі.
І є надія – буде все, як треба!
Лиш разом зараз треба всім іти!
Докупи – мов міцний кулак триматись,
Одну на всіх нам долю цю нести!
Не зупинятися, і не здаватись!
І буде наша ще земля цвісти! »
...У філіжанках прохолола кава...
Тополя щось скрипіла нам стара...
Вона сумна сиділа і ласкава,
Це – просто осінь... ні, немов сестра.
Ціную
Ціную мить,що подихом зоветься,
В ній кожен крок, і кожен-кожен час,
Ціную те, що є в моєму серці,
І Вашім... що єднає нас…
Ціную зустрічі й люблю розлуки,
Все те, чим мене Доля нарекла...
Ціную радощі, ціную муки...
Все те, що лиш Господь мені послав...
Я - сильна, я - жива! ще буде свято
На українській, Богом даній нам, землі!
І Богу дякую за те, що нас багато,
Що щастя, друже, не будуємо на злі!
Ціную зорі, мрії і веселки,
І буревії, й сльози, й каяття..
Ціную Вас...за те, що в моїм серці
Ви нагадали: що лиш мить – життя!
-
Автор: Tatjana Prozorova
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 27-11-2016, 13:03
