***
Подорож Вкраїною
Присвячується сину Євгенію
Дитиночка, рідненька, милий сину,
Щаслива я, що є у мене ти.
Ти взяв мету у батька, вроду й силу, -
Вкраїною повинна повести.
Почуєш шепіт трав ти на світанку
І співи соловейка навесні.
Та не спізнись, бо це буває зранку,
Побачиш сам, в якій усе красі.
Ти подивися в небо, подивися,
Ось сонце жовтим яблуком встає,
Птахи перекликаються у лісі,
То Батьківщина голос подає!
Ти нахилися, ти росою вмийся,
Вона чар-зілля із проміння п`є.
Маля від ока береже в колисці,
Бадьорість і наснагу надає.
Ось простягає вербонька долоні –
Красу і щастя із роси й води,
І під гіллям у теплому полоні,
Не взнає твоя доленька біди.
Палка блакить у небі України
І ниви золотаві у полях,
Пливуть тумани над річками сині,
Сльозами в них блищить стожарів шлях.
Загорнені гаї в сріблястий іній
І полонини первозданні в нас,
І маківки Карпат у сніжній піні,
Ну, а вода – різкий в криницях квас.
Всі квіти в лузі зіткані у килим,
Цілющі трави, степ за небокрай.
І хліб смачний, лише на Україні,
Про це, синочку, всюди пам`ятай!
Малює небо зоряні дороги,
І Всесвіт забере колись і нас.
Ми, синку, лише люди, а не боги,
І працювати на землі – твій час!
Калини цвіт, хай дасть тобі наснаги,
Червоні грона, хай хвилюють кров.
Свята земля – ковток води від спраги,
А береже тебе – моя любов!
***
Признание в любви
Дзержинск – не Минск, не Киев, не Москва.
На карте мира точкой не отмечен,
Ворчун брюзжит – провинция, тоска,
А я иду, расправив гордо плечи.
Мне сладок воздух улиц городских,
Аллей тенистых свежая прохлада,
Здесь в рифму мягкую ложится стих,
А мне другого счастья и не надо.
Мне дорог у дороги василёк,
Здесь каждая тропинка мне знакома,
Я с молоком впитала уголёк –
Соседствовала шахта рядом с домом.
Посёлок Кирово и террикон,
На «Северной» отец всю жизнь работал,
Есть у забойщика у каждого свой «конь»,
Он кровью заработанный и потом.
Микрорайон Зелёный - здесь мой дом,
Лесная улица – дуб, сосны, ели.
Люблю свой город, мне спокойно в нём,
И мне мои места не надоели.
Копры Дзержинск мой красит в цвет зари,
С них ночью зажигает звёзды,
Путь к дому мне укажут сизари,
Домой вернуться никогда не поздно.
Дзержинск – не Минск, не Киев, не Москва.
На карте мира точкой не отмечен,
Уехав ненадолго, дня на два,
Спешу опять, родной, к тебе на встречу!
***
Сон
Пам`яті батьків
Мені приснився батьківський поріг,
Старенька груша, немовля в колисці.
Я їх зріклася, то великий гріх,
І вісім років не знаходжу місця.
Під вишнею стояв широкий стіл,
В колисці – дівчинка - на мене схожа,
І батько молодий і повний сил,
А під вікном червона квітла рожа.
Матуся гарна, як струнка берізка,
Протягувала руки немовляті,
І щастя нахилилося так близько,
Але його я загубила в хаті.
І дотягтись мені бракує сил
До тих скарбів нетлінного дитинства,
Де був і стіл, і найміцніший тил,
І усмішка святого материнства.
***
Кольорові сни мої жадані
Любі серцю образи і звуки
Ніч приносить тільки-но засну:
Очі мамини, ласкаві руки,
Яблуню духмяну і рясну,
Тата-шахтаря тверді долоні,
Що мене здіймали до небес –
Щастя мить улюбленої доні –
(Сміх померлий в радощах воскрес),
Білу хату сивої бабуні,
На паркані хміль, брунатний глек,
Дідуся із люлькою… у клуні
І, чомусь, замріяних лелек,
Голубів смуглявого сусіда
(Я була закохана у нього)…
І, якщо цей сон від мене піде,
Я закличу ніччю до порога.
Голуби літають на майдані,
Перший півник у дворі кричить –
Кольорові сни мої, жадані,
Баю-бай, до зустрічі вночі.
***
Задрожало, прорвалось небо,
Ливень хлещет, как из ведра.
Осень мокрая – лето с хлебом,
Вылет мысли – дождей пора.
Гром и молния мечут стрелы –
Златогривая осень злится.
Чёрный ворон не будет белым,
Белым надо ему родиться.
Ароматом напитано густо,
Так и просится яблоко в рот,
Сладким соком и спелым хрустом
Искушает греховный плод.
Фрукт ядреный ломает ветки,
Воздух можно, как воду пить,
Эй, душа, вылетай из клетки,
Есть возможность грехи отмыть!
***
Поезія – не просто слово
Поезія – не просто слово,
Це відчайдушний крик душі,
Відлуння сяючої мови,
Коли на серці задощить.
І дзвін, і спів, і щирий дотик,
Для тих, хто спить, як те маля,
Під час Батьківської суботи,
Щоб сором їм не дошкуляв.
І меланхолія, як мара,
В безодні мовчазних ночей,
Ллє щирих сліз бездонну хмару,
У ступі воду час товче.
А потім сплеск і божевілля,
Що ллється дощиком з небес.
Таке в поезії свавілля:
Сльозою вмився і воскрес!
Це мить, що піднімає тебе,
І щем у грудях, аж пече…
В той час земля кохає небо
Блакитним поглядом очей!
***
Зоре ясная, цвіт-калина!
У весільнім вбранні стоїш,
Усміхається Україна,
Стелить килим святий спориш.
Коромислом висить веселка,
Сонце пестить цвітіння віт,
Тогорічна трава виделкою,
Коле мій сьогоденний слід.
Річковий очерет шепоче:
«Калинонька вдяглась у сніг,
Медом пахнуть духмяні ночі
І любистком – дівочий сміх».
В білій сукні мою Вкраїну
Нареченою любо звуть.
Покажу і онукам й сину,
До джерел найчистіших путь.
***
Небо льет осенние чернила,
Между строф - грустинка невзначай
Солнца круг с улыбкой начертила,
Разлила в нем осень желтый чай.
Голос мой проблемами простужен,
И все чаще слышен хрип да сип,
Стих горячий - позитив на ужин,
Лечит лучше даже цвета лип.
И плетется паутинка мысли,
Не давая отдыха душе,
И взлетают солнечные брызги,
Словно дождь закончился уже.
Утренняя свежесть цвета охры,
С ароматом терпкого вина,
Сушат с ветром на прищепках строфы,
Что мечтают убежать в тома.
-
Автор: Алла Дашкеева
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 20-11-2016, 21:47