* * *
Я спішу до тебе, мамо,
Знаю, що чекаєш.
З нетерпінням і радістю
Завжди виглядаєш.
Клопочешся біля печі,
Спекла й наварила,
Трудівниця невгамовна,
Мамо моя мила.
Зодяглася у святкове,
Вийшла за водою,
Натруджені твої руки
Не знали спокОю.
Знаю, рідна, ти сумуєш -
Розійшлися дітки.
Залишилася на старість
Одна, як сирітка.
Колись, було, молодою
Ти смутку не знала,
Гучним співом і красою
Ти всіх чарувала.
Рідна хата, тато й ненька,
Часто мені сниться
Вишитими рушниками
Прибрана світлиця.
Нехай твої милі очі
Не бринять сльозою.
То нічого, що далеко
Я серцем з тобою.
НЕ СУМУЙ
Не сумуй, що літа повернули на осінь,
Ще порадує серце квітуча весна,
Буйним цвітом садів і птахів розголосих
Розтривожить кохання веселка ясна.
Впало бабине літо ненароком на коси,
Відлетіли у світ пташенята з гнізда.
Відлітають й роки, наче вранішні роси
Та нехай буде вічно душа молода.
ЧОМУ ЛЮДИ НЕВЕСЕЛІ
Чому люди невеселі
Так тяжко зітхають?
Чи в холоді, чи в голоді,
На що нарікають?
Всі неначе помраченні.
В багатстві хвороба.
Куди тільки не поткнися -
Ненависть і злоба.
Де поділось милосердя?
Люді, схаменіться,
На землі життя коротке -
На небо дивіться.
Не здавайтеся в неволю
Багатства кумиру.
Лиш одне душі потрібно:
Любові та миру.
Зоглянутися не встигнеш,
Тай стане обідно:
Все, чим серце вболівало,
Стало не потрібно.
ЧИ ТИ, ДОЛЕ, ЗАБЛУКАЛА...
День за днем летять в минуле.
Рік, як мить, минає.
Не встигло сонечко зігріти,
Вже за вікном смеркає.
Як би можна було вдруге
Життя повторити,
Обминаючи лихеє,
Щоб не нагрішити.
Та не знала, яким шляхом
Треба обминати.
Забула я, що у Бога
Треба запитати.
Обвішалася гріхами,
Немов ріп`яхами.
Хрест несучи, обливаюсь
Потом і сльозами.
Тяжка ноша, непосильна,
Але нести мушу.
До знемоги виснажено
І тіло, і душу.
Чи ти, доле, заблукала,
Десь далеко бродиш.
Чи навмисно зволікаєш,
Та мне обходиш.
Все життя, як по митарствах
День і ніч ходити.
Зморилася я, Господи,
Дай перепочити.
* * *
Благословенний Рай, земна краса.
З обіймів ночі вигулькнуло сонце
Заповнить землю світлом і теплом,
Загляне ніжно і в моє віконце.
Вже й вітерець від спеки розімлів,
Принишк, було, та годі спати,
Сердито носом засопів,
Та й ну по небу хмарки підганяти.
Помчали стрімко десь у далечінь
Сполохані важкі хмарини,
Розгублюючи скарб свій по землі,
Прозорі діамантові краплини.
І вмилася дощем земля,
Барвистим килимом всміхнулась,
Дитячим сміхом, вдячна Небесам,
Пташиним співом відгукнулась.
* * *
Ніч з Морозенком чудеса творили,
Ледь впоралися до ранкової пори,
Сріблястим інеєм казково все покрили,
Та довго ту красу не вберегли.
Всміхнулось сонечко, промінням засіяло,
І чарівна краса пішла неначе в сни.
Прозорі краплі у струмок збігали,
Дзюрчали весело провісники весни.
Чи то здалось мені, чи то загелготіли,
Аж ген замайоріли ніби в сні,
То дикі гуси дружньо прилетіли,
Наспівуючі гамірні пісні.
Ось горобці скубуться на дорозі,
Кумедно пурхають і цвірінчать,
Злетіли хмарою зненацька по тривозі
І полетіли сонце зустрічать.
Яскраве сонце весело і звично
Холодну землю ніжно обійма,
Усе земне святково і велично
Весну чарівну з радістю прийма.
ОЙ НЕ ТУЖИ, ЗОЗУЛЕНЬКО…
Ой не тужи, зозуленько,
Де пропали дітки.
Відреклась ти від маленьких,
Вони ж бо сирітки.
Добрі люди з милосердя
Надають притулки.
Та не в змозі замінити
Мамині цілунки.
Навіщо ж ти, зозуленько,
Діток народила,
Дала людям на поталу,
Сама не зростила?
Вільна пташка в тихім гаї
Весело кувала,
Чарувала всіх красою,
За все забувала.
Та минули дні грайливі,
Старість зажурила.
Спохватилася - та пізно
Тепер затужила.
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 30-12-2015, 13:29
