Я питаю: «Майстре! Скажи, як бути?
До кого мати тепер довіру?
До тебе ж щодня приходять люди
І ти їм щось розповідаєш про віру.
І ти їм кажеш: «Тримайтесь, браття!
Бо прийде світло і зникне морок.
Давайте, браття, паліть багаття!
Нам йти недовго, десь років сорок»
А люди чують твоє послання,
Скидають торби, сідають в коло
І спрагло слухають, як востаннє,
І ловлять жадібно кожне слово.
Ти бачиш, Майстре, і їхні очі,
І їхні зморшки, і їхні руки –
І як з таким вантажем щоночі
Тобі вдається, Майстре, заснути?
Ці люди більше не мають дому,
У них за спинами тільки втрати.
То як ти, Майстре, долаєш втому,
Коли не маєш, чого сказати?
Вони питають: «Скажи нам, Майстре,
Куди ми йдемо? В яку країну?
Чому ми чуєм завжди: «Тримайтесь!»
І ти вирівнюєш гордо спину
Та промовляєш: «Усі страждання
Даються людям завжди по силах.
І наше довге поневіряння
Скінчиться врешті любов’ю й миром.
Тримайте тільки міцніше зброю,
Тримайтесь віри в своїх молитвах.
Свобода завжди дається з боєм,
Про це не варто і говорити.
Цей світ не буде таким, як вчора.
Для нас відкриються інші двері».
І люди слухали Майстра знову
Посеред лісу, пустель і прерій.
Ти вмієш, Майстре, вправляти мозок
І вправно креслиш нові маршрути.
Скажи, коли вже скінчиться морок?
Порадь же, Майстре, мені, як бути?..
Молитва
Моє серце все стерпить, допоки мене береже
Притяжіння любові – маленьке солодке драже,
Що тримає сильніше, аніж притяжіння земне.
Бережи, милий Господи, тих, хто любить мене.
Милий Господи, дай-бо їм світла, тепла, доброти!
Хай їм буде не страшно, нехай буде легко іти,
Забери від них біль, цей великий залізний капкан,
Забери його, Господи, чуєш, і кинь в океан!
Витри сльози їм, Господи, хай не сумують вони,
Бо на вулиці літо, далеко іще до зими,
Та і взимку для радості дай, милий Господи, сил,
Бо попереду в кожного стільки життя і ще стільки краси!
Нехай милість Твоя до них, Господи, чуєш, вовік не мине!
Бережи, бережи повсякчас тих, хто любить мене!
Ранковість
Щоранку красивий закоханий світ
Мені зазирає у заспані вікна.
Будь, доле, до мене сьогодні привітна,
Даруй моїм мріям надію на зліт.
Я – нитка Господнього диво-шиття.
В нестримній, шаленій земній круговерті
Я вже перестала боятися смерті
І вчуся щодня цінувати життя.
І кожну хвилину я спрагло ловлю,
І подихом жодним краси не порушу.
Я разом з вікном відкриватиму душу
Назустріч новому щасливому дню.
***
Усе найкраще у світі трапляється так раптово,
Що ти і встигаєш тільки схопити з собою рюкзак.
Господь тебе не питає, коли ти будеш готовий,
Він просто тобі дарує, дарує квиток на літак.
Іди, піднімайся по трапу, займай своє місце в салоні,
Пліч-о-пліч з тобою будуть десятки таких, як ти.
Ти кажеш, що жив раніше у темряві, як в полоні,
А що тобі заважало все кинути і піти?
Шукати нового щастя, шукати нової долі,
Шукати себе самого на згарищах власних мрій.
Життя – це велика сцена, де ми усі граємо ролі.
Не треба шукати інших, зіграти свою зумій.
І будуть нові вершини підкорені, взяті з боєм!
І буде новітнє щастя віднайдене між крижин!
Господь тобі каже: "Не бійся! Я буду завжди з тобою!"
І ось твій літак злітає. Чотири, три, два, один...
***
Двадцять один день – і утворилась звичка.
Стало просте і звичне
Все, що було нове.
Мені здається, у мене не серце, а рукавичка,
М’якесенька рукавичка.
Хто-хто в рукавичці живе?
Жили б там і вовчик-братик, і заєць, і сіра мишка,
І навіть лисичці-сестричці
Куточок змогли б знайти –
Історія всім знайома, як добра дитяча книжка.
Насправді ж у рукавичці
Живеш собі тільки ти.
Без штампів і договорів про довгострокову оренду
Знайшов непогану хатку,
Живеш собі тихо там.
А я складаю про тебе цікаву нову легенду,
Бо в казці старій багато
Курйозів і білих плям.
І буде у рукавичці так хороше, любо, тепло.
Повісим нові фіранки,
Запалим вночі вогні.
Тягуче солодке щастя, як кров, потече під ребра
І знов розцвітуть фіалки
У серці і на вікні.
Цибуля
Мати щастя рости, простягати долоні
Аж до сонця – його цілувати у губи.
І стара цибулина на моїм підвіконні
Розпустила смішного зеленого чуба.
Не могла не рости! У природи в покорі
Розірвала стару оболонку, як ґрати,
І я хочу також без жалю і докорів,
Як цибуля, отак проростати.
***
Густе і жовте світло ліхтарів –
Розлитий мед вночі по тротуарах.
Я міцно сплю, я геть не бачу снів,
Мене розбудить сонце, наче спалах.
Та поки що ще ніч і ніч, і ніч.
Нічийна ніч, нема у ній нічого
Й нема нікого, з ким би пліч-о-пліч
Долати час до ранку до самого.
Повзе тролейбус тихо у депо
І світлофор примружив жовте око.
І місто засинає, в снах його
Так холодно й нестерпно одиноко.
Голодні пси блукають у пітьмі
І ніч вдихають чорними носами.
Хоч як не тяжко, віриться мені,
Що неодмінно день новий настане.
-
Автор: Олена Ольшанська
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 18-12-2015, 13:01
