Небесний купол став листом,
Безмежне Слово стало плоттю,
А сніг кружив собі в дрімоті
Під світлим зоряним мостом…
І серед ліній відбиття
Як оживити сніжні квіти,
Як суть любові зрозуміти,
Що повертає з небуття
Творіння те, що відсікло
Життєву нитку, і не знає,
Чим спрагу втішити… За краєм
Світильника – зимове скло…
І між кордонів та застав
Лилося довгождане світло,
І десь очищення розквітло,
І хтось новим творінням став…
**********
Хронометра стукіт – уміло поставлена пасткаПісля цього я бачив чотирьох ангелів,
що стояли на чотирьох кутах землі, щоб не віяв
вітер на землю…Не шкодьте ані землі, ані морю,
ані дереву, аж поки ми покладемо печатки рабам
Бога нашого на їхніх чолах!...
(Об’явлення 7: 1-3)
Для творів, для спогадів, для кораблів паперових...
Розбудженим роєм з-під пальців злітають підказки,
І відблиски сяють на біло-сріблистих покровах.
І низка подій – рольовою невпинною грою,
І сітка гілок на вікні – вітражем ілюзорним,
І вже не змінити того, хто назвався героєм,
І вже не здолати кордону між білим і чорним.
Почуй же скоріше, бо я – твій невизнаний геній,
Бо я – в механізмі годинника, в злому полоні,
Бо всі посилання розпливчаті, мов безіменні
Незвідані землі епохи захвату колоній,
Бо скоро на чолах предвічне ім’я заясніє,
Бо скоро чотири вітри вже відпущені будуть,
І радісним подивом зміниться плач Єремії,
І білі вісонні убрання замають усюди.
*********
Минулий час таїть в імлі дзеркал
Відчужених та непотрібних свідків,
Забутих днів надтріснутий вокал,
Днів, що течуть в нікуди та нізвідки.
Такий він, час, його не осягти,
Не полонити в лампі, наче джина.
Але ж… Чудова думка! Зберегти
Ту лампу, щоб колись лихої днини
Дивитися, як вогник мерехтить,
Як час клубиться у своїй в’язниці,
І зігрівати серце ( що за мить! )
Можливістю, яка от-от здійсниться.
Та ні, ловити час – непевна річ,
Є інший спосіб, щоб його вмістити:
Творець хвилин, і тижнів, і сторіч
Навчить мене, лиш варто попросити.
*********
В’юнкий вітрець торкнеться винувато
Свічних зіниць, і заплете мережі,
І дим заповнить – ні, вже не кімнату, –
Самотню келію у дикій скелі,
Різьблену нішу на вершині вежі,
Спіральну мушлю на підводних брилах...
І точка відліку – зубець на стелі,
І точка збігу – штрих на небокраї.
Знайомий трепет: крила чи вітрила –
Не обертатись, не діставши цілі...
Над просинню дахів та водограїв,
Над клумбами, де віє матіола,
До смуг імлистих на стрімкому шпилі,
Що мимохіть обернеться на гномон, –
І вийде тінь із замкненого кола,
Свій шлях до нескінченності спрямує...
І вже не місто – міст у невідоме,
І вже не площа – площина Лапласа,
І контури стираються, існує
Лиш те, що поза простором і часом.
*********
Добре, що світ не абсурдний, як нам видається,...і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре,
і не буде вже смерти. Ані смутку, ані крику,
ані болі вже не буде, бо перше минулося.
Об'явлення, 21:4
Він пізнається...
Він управляється тим, хто засвітлює душі,
Хто не байдужий.
Владарем вимірів та часових перехрещень,
Згорнутих речень,
Хто впорядковує інформаційні піщинки,
Наміри, вчинки.
Слово - і кожна частинка отримає місце
В морі чи в місяці.
Подих - і виникне те, що в уяві не мрілось,
З величі й милості.
Плетива матриць, складна неповтореність кодів -
Захват і подив.
Грані здвигаються, квітнуть фрактальні множини,
Низки ожини.
Ні, Він не зважить пустим з небуття відродити
Сонячні квіти,
Сивого песика та кошеня необачне,
Все, що утрачено.
Він поміняє реальність розгублених значень
Просто, неначе,
Кнопки торкнеться із написом "все повернути",
Все осягнути.
Дотик - і висохнуть сльози, і не пом'януться,
Не обізвуться...
Лише тієї любові душа не зреклась би,
Лиш збереглась би...
-
Автор: Олена Квітень
Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях
опубликовано: 17-12-2015, 18:14
