Звезда Рождества
Фестиваль искусств

 
» » Весна до серця приторкнулась

Весна до серця приторкнулась

© Автор: nadiya romanenko


Когда тревожно и на сердце грусть

 

Когда тревожно и на сердце грусть,

К природе убегаю без оглядки.

Там в ручеек звенящий превращусь,

Где солнца  луч со мной играет в прятки.

 

 Меня спасет дубрав густая тень,

Но, тут же, выдаст бег пугливой белки.

А на опушке дикая сирень,

Подарит аромат  соцветий мелких.

 

Так в травах извиваясь и резвясь,

И беззаботно с солнышком играя,

Я ощущаю родственную связь

С душою милого отеческого края.

 

 Меня  ласкают нежно ковыли,

Когда из леса в степь, к святым курганам,

Пусть сбиты ноги, платьице в пыли,

Но нет здесь зависти, корысти и обмана.

 

 Когда-то я травою прорасту,

И кто-то припадет ко мне в истоме,

Как я сейчас к распятому Христу

С мольбою о покое в нашем доме.  

 

 

Уже не радуют меня

 

Уже не радуют меня

Ни праздники, ни дни рожденья…

Лишь осень красками маня,

Ведет к мольберту вдохновенья.

 

На погрубевший жизни холст

Наносит смешанные чувства:

Лазурь – моей души полет,

Грусть об ушедших – темным, густо.

 

И рекму – розовый закат,

Дубрав багряные одежды

Дает как – будто напрокат,

На сцену юности, как прежде

 

Нам выйти, позабыв про боль,

Мечты разбитые, паденья,

Подначив дерзко: «Что, слабо?»

Толкнет меня на свет из тени.

 

В короткие минуты те

Почувствую любовь Вселенной.

Гимн миру, жизни, доброте

Спою на ноте вдохновенной!

 

 

Щебече пташка за вікном


Щебече пташка за вікном,

А вітерець із листям грає.

Кульбаба  запашним  гуртом

Джмелів до танку зазиває.

 

Сусідський півень-горлохват,

Кричить усім – «Скоріш вставайте,

Вже сонця промінь виграва,..

Даремно часу не втрачайте.

 

Лише уранці від роси

Все недоторкане і чисте.

Дзвінкі пташині голоси

Благають сонце променисте:

 

« Світи, світи, теплом зігрій

Людей і землю благодатну.

Хай у садах солодких мрій

Любові проросте зернятко.

 

Бо вдень турботи нас гризуть

І ритм життя стає шалений.

І треба надто сильним буть,

 Не клясти щоб цей рай зелений.

 

Рідному місту

 

Замало, друзі, про любов до міста

Пишатися замало гарним змістом:

Слів, образів,яскравих порівнянь.

Есе, віршів, пісень, оповідань.

 

Діла робити треба добрі, щирі,

Історії цеглинки берегти,

За рідну землю у жорстокім вирі

Без сумніву і страху полягти.

 

Бо рідне місто – це твоя колиска,

Твоя родина, друзі, вчителі,

Кохання першого криниця чиста,

Мій корабель, що зараз на мелі…

 

Старенькі вулички, нові проспекти –

Все зв’язується часу мотузком.

І горе у чужій землі померти,

І щастя – в рідній прорости, хоч колоском.


Весна до серця приторкнулась

 

Весна до серця приторкнулась -

Пішло відлуння навкруги –

I я сміливо відштовхнулась,

Сама в човні. А береги,

 

Мов не побачаться зi мною,

Сумної пiснi завели.

Стара осика із вербою

В журбі хилилися. Пливли

 

З дитинства милі краєвиди

Повз мене й було відчуття,

Що не зазнаю більше кривди,

Образ i зради. В небуття

 

Все відійде, i я побачу,

Що світ i щирий, i не злий,

I, мабуть, я йому пробачу

Той сором, біль, i до весни

 

Душею, серцем притулюся,

Подякую за це тепло,

Що я люблю, що я сміюся,

Що все погане – вже спливло.

 

Коли думки бентежать нас

 

Коли думки бентежать нас –

I звуть у глиб віків, чи в простір –

Безсило відступає час,

Змикаючи  щелепи гострі.

 

I навіть остраху нема,

I наші мрії недосяжні:

Йдуть по червоних килимах –

До серця, як бiйцi звитяжні.

 

I повстає бунтарський дух,

I міць Шевченкового слова,

Розсипища сяйливих дум,

Його проста народна мова.

 

Ми гідними повинні будь

Цієї спадщини святої,

Душею, серцем осягнуть,

Як прапор винести iз бою.

 

I я причетна до цього, –

Бо народилась в Україні.

Чутливість серденька мого –

Я подарую  Батькiвщинi.

 

Хай линуть у моїх піснях:

I сум, i радість, i страждання,

А сизокриле голуб’я –

Несе привіт мого кохання.

 

Поринув птах самотній у безкрай

 

Поринув птах самотній у безкрай –

Нема чого робить в пустій оселі…

В минулому старі пiснi, веселi,

I тільки в пам’яті щасливий водограй.

 

Було колись гніздечко –  вже  нема:

Давно дорослi діти вiдлетiли,

А наче тільки вчора гомоніли,

Сьогодні – сон хатину обiйма.

 

I навіть водосхил тихішим став,

I явори стоять, як у полоні,

I ллються сльози в кам’яні долоні

Високих гір, де на трембіті грав.

 

А скільки по усій країні сел,

Де вікна у хатах – слiпцi закриті,

Сади й городи сумом оповитi,

I все благає, i кричить усе!

 

А у містах притулку теж нема,

То ж i летять птахи в чужі країни.

I тільки туга над землею лине,

Бо рідний край –  як човен без керма.


НАДЕЖДА БОРО

 

  • Раздел: Поэзия-2018
  • Автор: Надежда Романенко
  • Город: Дружковка

  • Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях

    опубликовано: 12-11-2017, 11:17

Комментарии:

 
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Оставьте комментарий:
Подтвердите, что вы человек: *

   
     
Цитата
  • Группа: Жюри
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
«Поринув птах...» – сильное, не надуманное стихотворение о наболевшем, чувствуется, что вылились все чувства, накопленные в сердце. Войдёт в альманах.
Очень советую в дальнейшем внимательнее строить предложения, не терять в спешке слова, совершенно необходимые в конструкции предложений.
Например: «Замало, друзі, про любов до міста / Пишатися замало гарним змістом». Что бы Вы после «міста» ни поставили, запятую или тире, это ситуацию не спасёт, потому что здесь явно сложносочинённое предложение, состоящее из двух равноправных простых предложений, в которых должны быть равноправные главные члены. Если «пишатися» относится ко второй части, в смысле «пишатися замало гарним змістом», то где равноправный глагол первой части в конструкции «Замало, друзі, про любов до міста»? «Пишатися» к первой части относиться никак не может, поскольку здесь совсем другой падеж с предлогом «про»: «Замало, друзі, про любов до міста». ПРО «місто» можно, например, «розмовляти», но не «пишатися», который требует после себя подчинение прямое, без предлогов.
То же самое у Вас в предложении «Меня ласкают нежно ковыли, / Когда из леса в степь, к святым курганам». В первой части главные члены «ковыли ласкают», а во второй есть только второстепенные члены, а главные отсутствуют. Это против всех правил.
Желаю вдохновения и упорной работы над словом.
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится

Литературно-музыкальный фестиваль Звезда Рождества Запорожская епархия