Звезда Рождества
Фестиваль искусств

 
» » Господь відміряв все, що міг...

Господь відміряв все, що міг...

© Автор: В.Крылатый

Автор: Василий Крылатый       

       

      *    *    *

Банальністю наповнені розмови.

В них кожний з нас сповідує своє.

Звучить, насамперед, російська мова.

Так звичніше,                

                 Так завчено,                       

                                 Так є.

 

Та я й не проти.

                      Сам не володію

І, з легкістю, не можу промовляти,

Що долею Вкраїни я болію

І хочеться всіх з миром привітати.

 

Внести в розмови Батька заповіти:

«Не будьте в своїй долі кріпаками…»

Тарасові вірші в нас будуть жити

І будемо ходить його стежками.

 

А не виходить…

                 Коріння вирвано…

                                     Гойдають

Нас хвилі і зневіри й каяття.

І плач, і сльози наше серце крають.

Таке воно,                       

             Без коренів життя.

                                

Таке воно…

              А хочеться любові

І тільки миру,

                  Миру!! На Землі.

І всім нам сни лиш кольорові.

Жахіття, щоб розтанули в імлі.

                                     20.07.2017 р.

 

               *      *      *

Покоління втрачених ілюзій,

Розчарованих і стомлених людей.

Кожну мить втрачаємо ми друзів,

Знов спіймавшись на манок нових ідей.

 

Ось такий, скоріш сумний часопис

На листках своїх друкує осінь.

Все не так…                                                 

              І листям біль наш  зносить,

І тумани випадають в роси.

 

Все не так?

              Даремно?

                         Ні, не вірю,

Що не має сенсу від життя.

Кожному із нас Господь відміряв

Все, що міг…

               А також каяття.

 

Все не так…

              Але ж ми щиро любим

Україну понад все на світі.

Ні! Ми покоління не загубим,

І, я вірю!

            Знаю!     

                   Краще будем жити.


                                  29.10.2017 г.


                      *      *      *

Трубы говорят, что всем труба.

Дыры залатают, ну и, что же.

Вымерзнут посеяны хлеба

И народ взовьется:

                       «Боже, боже!»

    

 

Выплеснет цунами нам волну,

Пред которой мы, увы, бессильны.

Кто-то, сдуру, поведет войну

За наследство, давясь половиной.

 

От больших до маленьких проблем

Мы умеем прибавлять так много,

Чтоб просить склоненными затем

Милости молитвенно у Бога.

 

                                    07.09.2017 г.

 

               *      *      *

«Ноль восемьсот  три тысячи  и сорок», –
Реклама  бьет в намеченую цель.
И подчиниться путь совсем не долог,
Покуда раздается эта трель.


Рисуются нам сказочные дали.
Все в мире перевернутом живет.
Прожили жизнь и все-же мы не знали,
Что дверь в бессмертие откроется вот-вот.


Что все болезни быстро разрешимы.
Все эксклюзивно, ограничено и ждет
Лишь нас одних...
                    « Не проходите мимо», –
Вещает нам рекламный идиот.


Все вылечат, а может  быть залечат,
Весь мир летит на патоку брехни.
«…И было утро, и был день и вечер…»,
Мы остаемся с бедами одни.

                                       29.01.2017 г.

 

               *      *      *

Разрисован листик на квадратики,
Буковки влетают в них с пера.
Учатся читать девченки, мальчики.
Им пришла учебная пора.

Быстро познают науку сложную,
Все для них, как будто-бы игра.
И возможным стало невозможное.
Быстро подрастает детвора.


И уже мальчишки "эсемесками"
Девочек стремятся удивить.
Время их взросления чудесное,

Чтобы восхищаться и любить.


Им бы передать,  свои открытия
В мире отношений и любви.
Не послушают меня…
                          И вижу я
Глупые все промахи свои.


В жизни нашей так давно устроено,
Дети не послушают отцов.
В них витает дух борца и воина,

Всем ветрам открывшего лицо.

                                   06.02.2017


                       «Знов судний час – чуттів страшна робота.

                        За ніч змарнієш, зораний мов лан.

                        Дала природа муки за щедроти.

                        А люди це вважають за талант»…

                                                    Г. Лютий «Крона вічності»

               *      *      *

Зовсім нелегко бодай щось родити.

Сивієш і марнієш кожну ніч.

Пусте, мов дощ, на папірцях розлито

І розумієш, що не в тому річ,

 

Щоби писати просто для загалу,

Потішити себе на старість літ.

Бажання і звитяги зовсім мало,

Коли душа не проситься в політ.

 

Коли давно ти снами не літаєш,

Коли згасають давні почуття,

Тоді ти просто сторінки гортаєш,

Шукаєш щось таке без відчуття,

 

Того, що будить нас посеред ночі,

Сліпить зірками всесвіту в пітьмі.

І незнайомим голосом бормоче:

«Тепер ти знов, поете, полонений мій…»

 

                                                18.01.2017 г.

 

               *      *      *

Буває так,

             Думки кудись зникають,

Ніщо не тішить,

                   Все, на жаль, міліє.

І очеретом річка заростає.

По ній не гонить вітер мої мрії.

 

Вода стоїть,

              Не зблискує,

                             Не грає.

Не збуджують ні спогади, ні дати.

І лебеді сюди не залітають,

Щоб хоч на мить з весною привітати.

 

Вставляю «флешку» спогадів і знову

Проноситься усе моє життя.

Вібрує серце, тьохкає і ловить

Оті загаслі, давні почуття.

 

Та от, як спалах раптом серед ночі:

«Який же я щасливий на цім світі!»

І лиш одне,

              Лишень одне тривожить,

Що мало нам відпущено всім жити.

 

                                        19.06.2017 р.

 

 Автор: Василий Крылатый, г. Васильевка

 

 

 

 

 

  • Автор: Василий Крылатый
  • Город: Васильевка

  • Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях

    опубликовано: 10-11-2017, 21:45


    Новость отредактировал: В.Крылатый - 12-11-2017, 19:19
    Причина: По рекомендации Светланы Скорик, заменил строки в стихотворении "Разрисован листик на квадратики"

Комментарии:

 
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Оставьте комментарий:
Подтвердите, что вы человек: *

   
     
Цитата
  • Группа: Жюри
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
Два самых последних стихотворения одновременно являются и самыми лучшими, наиболее удавшимися. Вполне можно взять в альманах. Вот только в строке «Тепер ти знов, поете, полонений мій...» первое слово лишнее, оно прибавляет два лишних слога и растягивает размер строки. С Вашего позволения я его уберу.
Если решитесь переделывать неплохой стих «Разрисован листик...», то советую заменить две строки: «С нами неразорванная нить» и «Розовея к нам через лицо», которые звучат надуманно, стилистически неверно и привязаны к предыдущим строчкам лишь рифмой.
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится

Литературно-музыкальный фестиваль Звезда Рождества Запорожская епархия