Звезда Рождества
Фестиваль искусств

 
» » Завжди звучатимеш без фальші

Завжди звучатимеш без фальші

ПРО ЛЮБОВ

Мій тато завжди був чоловік-красень:

Високий, статний, оксамитоголосий...

І навіть якщо, бува, не поголиться вчасно,

Це зовсім не вадить його яскравому образу.

Уяви собі це: блондин з голубими очима

Ходить козирем, не знає, почім ківш лиха;

Забеспечити - то святе, вже далі самі, а

Ми й справді знали, коли чий на сцену вихід.

Та ось біда відчинила навстіж ворота,

Голубкою мама злетіла у небо синє.

І стало складним усе, що здавалось прОстим.
І тато насправді був не таким вже й сильним:

Дививсь очима дитини, що ледь не плаче,

Кліпав, не розуміючи, хто він і де...

Нізвідки тоді взялася у мене вдача

Всі обряди виконати у поховальний день.

Той біль не розчинивсь в сльозах надмогильних,

Та показав наочно страшенну прірву,

Наскільки на її - тендітних -  і його - сильних -

Розподілялвсь ноша нерівномірно.

Судження мої змінились, як в полі вітер,

Бо тато під мантією спину тримав прямо

Не тому, що король (і має державу й скіпетр),

А тому, що його над усе любила моя мама...

ДІАЛОГ У ШПИТАЛІ

- Зрозумій, моя мила дівчинко, це війна...

А вона затуляє очі, та сну нема,

А вона відкриває очі і бачить смерть,

Що земну під шпиталем їхнім хитає твердь.

А вона віднедавна плутає ніч і день,

Бо немає вночі кохання, а вдень пісень.

Людям бачити вічність личить лише здаля...

- А чому не б'ється під серцем моє маля?

Панотець, скажіть, це біда моя чи вина?

- Це війна, моя райська квіточко, це війна...

- Замість серця в мені чорніє тепер діра!

- Ти гори, монатирська свічечко, не згоряй!

Він наспівував напівпошепки їй пісні,

А вона тихенько відходила уві сні.

Не у ті потрапляв він ноти - як для співця.

Не в молитві плечі здригалися в панотця...

Він узяв молитовник, сльози з обличчя стер

І пішов до важкопоранених... волонтер...

ДОНЕЧЧИНА

Тут вирвані з серцем

чиїсь родинні гніздечка,

хатини без капелюхів,

сліпі й криві...

Тут щедра сльоза дитяча

й купа стареча...

І вже невідомо,

хто тут чужий, хто свій.

Тут правлять месу зло,

біда і розпука.

Напівживі молять Бога

про мир щодня.

І правда, роздерта навпіл,

квилить, як сука,

в якої злі люди

забрали сліпих щенят.

***

Вітер - так собі проповідник,

Міняє паству, як рукавички.

А вони чекають - на Півночі й Півдні -

Сосни, липи, берізки, вербички...

Слухають, закривши очі, його есеї

Про райські хащі, життя без печалі.

Навіть медитують разом з сенсеєм,

Він вводить їх в транс і летить собі далі.

Бачили таке? Бува, й вітру немає,

А вони ледь хитаються, стрункі, красиві.

Мабуть, снять про прекрасні оті Гаваї.

Наче ж так називає він рай беззимний?

Навіщо ж ти, Вітер, задурив їм верхівки,

Посіяв мрій зерня у благодатну землю?

Тепер не влаштовує їх власна домівка,

Подавай на блюдечку чудеса чужоземні...

А в самих не те що крила відсутні,

Навіть ніг нема - іти помаленьку.

Віра твоя, Вітер, для них незабутня,

Але ж примарна, як воля для полонених.

А Вітер виє, танцює, сміється, крехче,

Здіймається вище й вище, у самий вирій,

Крутиться, сердиться і нарешті стає... смерчем.

І я розумію, що нічого не знаю про мрії...

ВИНОГРАД

Виноградні грона стиглі

Ледве втримує рука.

Вже не мій, козаче милий,

Тож і не дивись отак, -

Наче гудзики лічити

Цікавіше, ніж зірки,

Наче в пелени сповиту

Душу звільниш залюбки.

Знаю, знаю: ти - безхатник

З кредо "сміти і могти".

Пам'ять шкіри маю в спадок,

Пам'ять пальців маєш ти.

Хай була б вона коротша,

Та повзе, немов змія.

По собі лишає корчі

Клята заповідь твоя.

Мчиться колесо Сансари

Перехрестям спільних драм:

Пахощі колишні й барви,

Ті самі безодня й храм.

Знов три крапки ставлять кроки,

І загадувать не варт.

Та який же він солодкий

Виноград твій, виноград...

***

Ця нитка поміж нас така

Міцна і щира, мов обійми.

Хоча невидима й тонка,

Та лишенько, коли обірвем,

Бо з тиші вже вона зрина,

Нап'ята й гостра, наче бритва.

Отак і виникла струна,

І пісня склалася й молитва...

Не відаю, у чому річ,

Чому без страху і упину

Ми ідемо урізнобіч

Спина до спИни.

Я зупинюсь за мить, за крок,

Бо краще вже нехай лунає

Сумна мелодія, де Бог,

Аніж весела, де немає,

Де замість прани - гар і смог,

А замість тиші - гвалт і морок.

Але й для болю є свій строк,

І пам'ять зупиняє оберт.

І ти, мов казка наяву,

Як звук співаючої чаші,

В мені - допоки я живу -

Завжди звучатимеш без фальші.

ДОЩ

Комусь цей дощ - сумний штрих-код вікна,

Для когось це зіпсована гулянка,

А він іде, і жде його вона -

Земля, ця найвродливіша коханка.

І він іде, до неї йде, а ми

Лиш свідки їхніх пристрасних побачень,

В яких і шепіт, й блискавки, й громи, -

Є все, окрім байдужості. А значить,

Час вимкнути набридливий блютуз

І слухати земні глибинні ритми,

Які єднають пісню і молитву, -

Оце і є осінній мокрий блюз...

  • Автор: Инесса Доленник

  • Город: м. Кривий Ріг


    Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях

    опубликовано: 13-10-2017, 22:27

Комментарии:

 
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Оставьте комментарий:
Подтвердите, что вы человек: *

   
     
Цитата
  • Группа: Жюри
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
Сильная подборка!
  • Не нравится
  • +1
  • Нравится
Цитата
  • Группа: Гости
  • комментирует:
^
Українською "без фальшу", хоча словники допускають і "без фальші".
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится
Цитата
  • Группа: Авторы
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
чудові твої вірші....
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится
Цитата
  • dbwtar

  • 16 декабря 2017 07:36
  • Группа: Авторы
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
Поздравляю с победой, Инесса – заслуженной и, как мне представляется – выстраданной. Пусть Вас сопровождают по жизни счастливые озарения и праведные попутчики. Впереди у Вас ещё много времени и я Вам желаю сохранить в пути свой голос, веру в людей, но не жалеть для ближних душевного тепла и мудрого слова. С уважением к Вам – Александр Таратайко.
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится

Литературно-музыкальный фестиваль Звезда Рождества Запорожская епархия