Рождественский фестиваль
поэзии и музыки

 
» » Від душі до серця

Від душі до серця

© Автор: Bogdan_Hyrych

Зоряний букет

Сон прходить теплим сонцем,
падає до твоїх віч.
Зірву зірок я за віконцем,
принесу тобі у ніч.

Заплету у тихе небо
зірок омріяних букет.
Кожна з них - для тебе
грає барвами комет.

Кожна - різна,кольорова,
біжить сторінкою поем,
тобі віддатися готова,
золотим шуміть дощем.

Тримай - для тебе зоряне суцвіття
мерехтить,палає уночі.
Згасне день,промайнуть століття,
а зірки з тобою на плечі.


***
Ніч і ти

Сижу,пишу,і поглядаю з підвіконня
Подивись же ти в моє вікно
Спалахнула ніч - глибокая безодня
Покрила місто сонним полотном

І тобою ніч покрила
Стріляють думки в голові
Як ти замріяно очима
Водила в небо,по землі

Як ти замріяно дивилась
Посміхалась,не мені
Мені - лише разок явилась
Яскравим полум'ям зорі
***
Про неї

Її очі як зорі серед ночі
Такі красиві і такі хороші

Як золото стиглого колосся
Пахне весною
Чарівне її волосся
І душа радіє влітку і зимою

Усмішка з вуст білосніжна
Світліша сонця променів ясних
Завжди привітна і сама ніжна
Ніжніша цвіту квітів тих рясних

Її краса прозора й чиста
Як та роса на сонці,
Радісна й барвиста
І навіть місяць не такий красивий
У своїм світлі променистім

І поки грає синє море
Серцям гарячим не згоріть
Я ходитиму в лісах,у горах
Лише б колись її зустріть.
***
Приснись мені

Приснись мені,приснись мені
Я так давно не бачив сни
Лиш осінні ліхтарі
Прогортають днів листи

Повір мені,повір мені
Як діти вірять в чудеса
Я відштовхнуся від землі
Щоб упасти в небеса

Може там тебе знайду
Може там тебе побачу
А як ні - то упаду
На землю рідну і заплачу

Ніхто сліз тих не почує
Не підійме душу із землі
Поки в жилах кров пульсує
Ти являєшся мені.
***
Вона хотіла любить

Сонце заходить і зорі видніють
Хмари кудись повільно пливуть
Ходять вскрізь люди - кохають і мріють
Щасливо і просто живуть

Та в натовпі сірім кинулась в око
Дівчина,що у сквері сидить
Кинувся погляд печальним пороком
Вона хотіла любить

Губи тріпочуть і трусяться руки
Холодні долоні ніхто не зігріє
Серце горить,але від розлуки
Так безнадійно,повільно зітліє

Погляд ласкавий у небі шукає
Ту зірку,що видніла лиш мить
Вона пам'ятає як сильно кохає
Але від нього згорить

А люди вскрізь ходять,сміються
Вигукне хтось : " Як хочеться жить ! "
Сквер. Дощі сльозами поллються
Вона хотіла любить.
***
Сонати долі

Дощ..з дерев вітер листя зриває
На землю мокру тихо кладе
Часом...і в житті от буває
Доля людей від людей відриває
Насміхається..і нещадно іде

Ніхто не може від долі тікати
Сам все знаєш..не втечеш
Заблукаєш та будуть шукати
На заході стане смеркати
А вночі ти підеш..

І ти хочеш її наздогнати
Мучаєшся..мабуть,услід їй кричиш
Хмари..місячні сховались сонати
А серце вогнем палає спитати
Чом ти у душах звучиш?
***

Тисяча його листів

Не згадати,чи вино
думки Її,Його сп'янило,
чиє серце гірко розмальовано?
Чиє радіє у чорнилах?

Не згадати,як давно
Її зима і снігопади,
в душі посіяли добро,
та нікому зібрати.

Не згадати,де воно?
Кохання, бродячи стежками,
Вона пройшла Його вікно-
так написано рядками.

Вона пройшла,не оглянулась,
та тільки вітер засвистів-
Її волосся колихнулось,
як тисяча Його листів...

***

Людиною бути

Потрібно в житті багато зробити,
вершин багато здобути,
мало цього,щоб любити-
потрібно людиною бути.

Йтимеш у дощ,чи в сонячний день,
на шляху бідняк-подорожній:
весь у рванні співає пісень-
не кажи,що кишені порожні.

Не кажи,що їсти не маєш,
коли кішка очима попросить,
а звідки ти знаєш?
Кошенятам може приносить.

Не кажи,коли клена пиляєш,
що немає лежачих дерев,
коли качку в лісі стріляєш,
не почувайся як лев.

Тобі багато потрібно зробити,
вершин багато здобути,
душа твоя-камінь розбитий,
коли ж людиною бути?
***

Нічні таємниці

Я стану над тихою річкою
на одинокім мосту,
поговорю мрійливо із нічкою,
вітер хитає лозу.

Стану її я просить
таємниці свої розкривати,
вона скаже умить :
моя таємниця-кохати.

Місяць злото присвіте
на небеснім посту,
нашим серцям горіти,
збивавши холодну росу.

Нашим серцям між річкою
єднатись у річку одну,
що золото-небесною стрічкою
запліталась в дівочу косу
***
Філософія ночі

Серед ночі купа думок
і сон не приходить.
Море зірок,і час як пісок
зачаровує подих.

І чути в нічній тиші
як вітер шелестить.
Хтось тихенько пише,
а хтось тихенько спить.

Хтось своїм мовчанням мстить,
хтось з життя пізнає урок,
хтось тихесенько стоїть,
а хтось робить перший крок.

лічимо години й хвилини,
а десь чекають, рахуючи роки.
Я не художник,а ви-не моя картина,
ви-витвір власної руки.

Десь кохають,втрачаючи надію,
а десь люблять,і вірять в цю любов.
Хтось сам будує свою мрію,
падаючи,але йде вперед..знов і знов..

 

Автор: Богдан Гирич

Город: с.Гаї Роменського р-ну


Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях

опубликовано: 12-10-2017, 17:15

Комментарии:

 
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Оставьте комментарий:
Подтвердите, что вы человек: *

   
     
Цитата
  • Группа: Жюри
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
Насколько я понимаю, Вы пишете не так давно, Богдан? Стихи душевные, лирические, чувства вполне передают, но мастерства пока не хватает. Особенно приблизительное представление о размере и ритме. Может быть, такое подходит для песен, но не в качестве самостоятельных стихотворений для конкурса.
Однако два произведения вполне годятся для альманаха: «Сонати долі» и «Людиною бути». Что-то обязательно возьмём, а если будет место, то оба.
Желаю творческого роста! Вашему вдохновению очень нужны знания и тренировка. Почитайте о размере и ритме.
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится
 

Литературно-музыкальный фестиваль Звезда Рождества Запорожская епархия