Рождественский фестиваль
поэзии и музыки

 

Добірка віршів І.Доленник

РІЗДВО
Дива мандрують по землі
і не ховаються від ока.
Ось – бачиш? – письмена на склі,
ось – чуєш? – кроки…

Як завжди, в переддень Різдва
рідня збирається до столу.
І казка твориться нова
навколо

солодощів, різдвяних снів
і візерунків на віконці…
А ми насправді геть усі –
дівчатка й хлопці.

І на столі смачна кутя,
і так щемким дитинством віє!
Благословляє нас Дитя,
дає надію…

Надія й радість – на поріг.
Чи допоможемо здійснити?
Тож будьмо чистими, як сніг
і діти.


ПЕРШИЙ СНІГ
Земля упала на коліна,
В сльозах, розхристана уся…
Із нетрів-надр скорботи й тліну
Вона волала в небеса.
Ридала, як мала дитина,
Тваринний не ховала жах…
А голос шматував коріння,
Гойдав вулкани, сіяв страх.
Були у тій всенощній хори –
Тужіння моря й вітру свист.
Ховалась звірин? у нори,
І тріпотів осінній лист.
Ставала зелень літа прахом –
Невідворотній вийшов строк…
І бився місяць білим птахом
В мер?жі золотих зірок.
Для всіх – поганих і хороших -
Для всіх людей, що мають гріх,
Земля вимолювала прощу –
І вимолила перший сніг.
Вселенську білу літургію
Почули в тиші я і ти.
І сонце – неба панагія –
Зійшло, щоб диво освятить.
І сніг, мов крейдою у класі,
Писав нам істини прості,
Щоб знов у просторі і часі
Земля осяяла світи.


НЕВЕСЕЛЕ ВЕСІЛЛЯ
Тут справжня одна емоція – це розпука,
А щастячко ні хвилини не гостювало:
У неї очі – суцільна біда і мука,
У нього очі хижі й масні, як сало.
Навіщо ж вона погодилася так скоро?
Хіба не видно, що йтиме у згіркле пекло?
Всі знають: йому потрібна німа покора,
І це від знущань дружина його померла…
А ця – дівчисько… Тонесенька, як тополя,
І руки – як у маленького дитинчати…
Ніколи старий священик з власної волі
Не став би на шлюб законний пару вінчати.
У погляді – вся печаль царя Соломона
І мудрість, яку збирав, наче хлібні крихти…
З надією він питається із амвона,
Чи знає причину хтось обряд зупинити…
Та всі односельці потупили очі долу:
І ніяково, і соромно їм, і гидко…
Але ж наречена не має родини й дому,
Бо біженка зі страшної війни сирітка.
Її привезли волонтери, бліду й безсилу.
Усе, що було, лишилося за межею…
І тут вся рідня померла. Лише могили
Стрічали дівча з опаленою душею…
«Та якось Господь управить», – так думав кожен
І ладен був стрімголов з весілля тікати…
Одна лиш самотня бабця молилась: «Боже,
Коли не вживуться, я відпишу їй хату…»



ТРІЙЦЯ
На зелені свята, на зелені свята, на зелені
Гнеться мамина вишня від щедрих Господніх дарів,
Так рясніє, неначе ті вишеньки просяться в жмені,
Посадила матуся її – вже років і років…
От і знову до нас завітала, мов сонячний промінь,
Звідти, звідки приходять лише у стривожені сни,
Частувати від щирого серця – і пам’яті повінь
Вже несе течією у р?ки дитячі ясні.
Ідемо ми із братом знайомими серцю стежками:
Хата батьківська є; слава Богу, і батько живий…
А матуся стрічає в садочку – махає гілками:
«Йдіть сюди, мої любі, збирайте мої вишеньки»…
А без мами цей світ, як тканина, що вицвіла й зблякла,
І одна лише втіха у серці моїм й голові:
В Бога мертвих нема, хоч у Нього світів і багато,
Ми однаково рідні Йому – неживі і живі.


***
А мати бійцям наказала відкрити труну…
Її відмовляли, їй ліки давали і воду…
Вона говорила: «Збирала його на війну –
Й до раю зберу і ще раз помилуюсь на вроду».
Вона не зомліла, змінився лише її лик.
Вона лише стала одразу як хмара осіння.
А потім поклала в труну вишиванку й рушник
І гладила тіло скалічене милого сина.
Вдивлялася в риси обличчя, порізи, синці –
І наче воліла рукою мару відігнати…
А потім сказали ми їй: «Вже прийшли панотці», –
Вона все одно не дозволила нам закривати.
І більше ні слова не мовила вголос вона,
Лиш губи тремтіли, напевне, в молитві за сина,
А люди кругом шепотіли: «Страхіття… Війна…»
І ст?рились очі її і чоло щохвилини.
Коли панотець говорив, що тепер лише Бог
Вирішує – й треба молитися всім нам за брата,
Вона підійшла і сказала: «Я буду за двох
Молитись віднині – за сина свого і за ката».
Ми всі оніміли: «Навіщо за ката? Чому?»
Її попрохав панотець розтлумачити людям…
«Бо в ката, напевне, є діти й дружина, тому
Що кара не може торкнутися виключно Юди»…

Коли вже ми їхали, нас провела до воріт…
Хрестила по черзі, сльозам – ні кінця, ні упину,
Що всі – говорила – віднині ми діти її
І що зобов’язані жити за себе й за сина.
Дала на дорогу нам їжі, води і вина,
А ще в рушникові строкатім – хлібину із сіллю.
Рушник вишивала для сина на долю вона,
А в сина ніколи, ніколи не буде весілля…

Ми їхали мовчки. Судомило душі й вуста,
Стояли в очицях згорьовані батько і мати…
Ми думали всі про одне, та воліли мовчати:
Земля українська не просто прекрасна – свята…


***
Творив із пороху і глини,
Та ще із чогось із такого,
Що залишився для людини
Богом…
Раб поливає землю потом –
Син кров’ю власною стікає,
Та це є право – не робота –
Знає.
Рабів до раю не пускають,
А прийде блудний син до Батька –
Пісні застільні залунають:
Свято.
Мета життя – не їсти й спати.
Щоб дух головував над тлінним,
З раба ти маєш вільним стати –
Сином.
Кров потім проросте травою,
І ні хреста на ній, ні цвяха…
Він пройде разом із тобою
Шлях цей.


ЗНАКИ УВАГИ
Доля – це сукупність знаків уваги
Людини до світу і, звичайно, навпаки.
Коли між ними нема рівноваги,
Ми з очима заплющеними долаєм шляхи…
А це так важливо – дивитись пильно,
Відтинати зайве, збирати по дрібках сіль,
Уміти відрізняти бр?хні від істин
І йти назустріч одне одному звідусіль…
Тож очі, вуха і навіть м’язи лаштуйте,
Наче диригент свій симфонічний оркестр:
Дивіться – і бачте, слухайте – й чуйте
Все, що всередині, поза вас і навхрест…
Внутрішнє відкривайте назовні,
Взаємодійте – важливі ви геть усі.
А де двоє зберуться в ім’я Господнє,
Там і є справжні витоки віри й краси…

І ляжуть на тканину хрестики й квіти –
Барвисто вишити диво життя.
І поруч з тичинками – маточки, звісно,
І, запліднена Небом, земля розквіта…

Люди-антени ловлять сигнали «звідти» –
І насичують у відповідь той самий ефір.
Це гарантія творення новітнього міту
І остання надія, що запанує мир.

І. Доленник


Рекомендуйте хорошее произведение друзьям и следите за новостями в соц. сетях

опубликовано: 27-11-2016, 12:24

Комментарии:

 
 
 
 
 
Ваше Имя:
Ваш E-Mail:
Оставьте комментарий:
Подтвердите, что вы человек: *

   
     
Цитата
  • Группа: Жюри
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
Феерически сильно. Уверенный почерк настоящего мастера. А последнее стихотворение показывает ещё и творческий поиск новых, современных путей в поэзии.
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится
Цитата
  • Группа: Жюри
  • комментирует:
  • Пользователь offline
^
Сильно и глубоко. Очень сильно.
  • Не нравится
  • 0
  • Нравится
 

Литературно-музыкальный фестиваль Звезда Рождества Запорожская епархия